Читати книгу - "Маленькі дикуни"

Сем покрутив у руках ключину, поставив її сторч і вилив на неї кухля води. Коли вода всоталась, він з усього маху рубонув по лінії, де волокна сходилися у вузол. Ключина одразу розпалась на дві частини.

— Ура! — захоплено вигукнув Маленький Бобер.

— Тю, — буркнув Гілка, — йому просто пощастило. Вдруге він цього не зуміє.

— Не тобі з ним змагатися, — обірвав його Ян.

Він розумів, що Сем не тільки вправний, але й кмітливий: кварта води зменшила опір деревини й перемістила рівновагу.

— Тож я для нього почав! — зневажливо кинув Гілка.

— По-моєму, це треба вважати за ку, — сказав Маленький Бобер.

— За що ку? — сердито фиркнув Гілка. — Дурня! А зможеш зрубати за три хвилини дерево завтовшки шість футів?

— А яке дерево?

— Та будь-яке.

— Закладаюсь на п’ять доларів, що я зрубаю білу сосну за дві хвилини і повалю її в будь-який бік за вашим бажанням. Ви тільки вкажіть, куди валити, вбийте там кілок, і я вжену його в землю.

— Навряд чи в когось із нашого племені є п’ять доларів, та якщо ти це зробиш, отримаєш перо гранд ку, — відповів Маленький Бобер.

— Тільки без підпорок! — загорлав Гай, намагаючись унеможливити повалення дерева.

— Подумаєш, — відповів Дятел. — Я зроблю це без підпорок.

Він нагострив сокиру, і всі пішли в ліс вибирати дерево. Вони швидко знайшли підходящу білу сосну. Сему дозволили трохи розчистити довкола чагарник, аби легше було валити дерево. Кожне дерево в лісі нахиляється, куди йому заманеться. Ця сосна трохи нахилилась на південь. Вітер дув з півночі, тож Ян вирішив вбити кілок з північного боку.

Семові очі зблиснули радісним вогником, та Гай, який трохи тямив у рубанні дерев, презирливо фиркнув:

— Подумаєш! Проти вітру й дурень повалить дерево, а він хай спробує під кутом. Ось так!

І Гай вбив кілок з північно-західного боку.

— Хай покаже, який він мастак.

— Гаразд, за хвилину починаю, — і Сем обійшов навколо дерева, визначив його точний нахил та силу вітру у кроні. Потім закасав рукави, скинув підтяжки і, ставши із західного боку дерева, сказав:

— Я готовий.

Ян подивився на годинник:

— Давай!

Сем двічі впевнено вдарив по дереву з південного боку, — і на ньому з’явилась глибока зарубина. Тоді він підійшов до дерева з північно-західної сторони й зробив ще одну зарубину, трохи нижче першої. Він не квапився, кожен його рух був виваженим, кожен удар точно розрахованим. Спершу вилітали тріски дюймів у десять завдовжки, але зарубка дедалі поглиблювалась, і вони все меншали й меншали. Стовбур був уже підрубаний на три чверті своєї товщини, коли Ян вигукнув:

— Збігла перша хвилина!

Тоді Сем зупинився, сперся рукою на південний бік дерева й безтурботно почав дивитись на його верхівку.

— Семе, не зволікай! Час спливає! — хвилювався Ян.

Сем ані пари з вуст. Він стежив за напрямком вітру й чекав сильного пориву. Нарешті верхівка дерева хитнулась. Почувся загрозливий тріск. Тільки-но дерево почало хилитися, Сем трьома швидкими ударами прорубав усю виїмку з західного боку, лишивши тільки невеличкий трикутничок. Тепер центр ваги перемістився на північний захід. Дерево нахилилося в цей бік, але все ще трималось на тоненькій ніжці.

Та з новим поривом вітру воно з шумом упало, до кінця увігнавши кілок у землю.

— Ура! Ура! Ура! Хвилина сорок п’ять секунд! — радісно закричав Ян.

Сем мовчав, але очі в нього весело блищали. А Гай завів своєї пісеньки:

— Подумаєш, дивина! Я й не таке бачив!

Ян витяг свою рулетку і заміряв пеньок:

— Сім з половиною дюймів! — молодчина, старий! Це таки справжній великий подвиг — гранд ку.

Незважаючи на вмовляння Гая відкласти церемонію нагородження до приходу Калеба, Сем отримав велике орлине перо — як найкращий тесля серед сенгерських індіанців.

Якось увечері Сем вийшов поглянути на зорі перед сном. Десь неподалік кричала сова: «Ху-хоху-хохо-ху-у-у-у!»

Раптом за двадцять кроків від нього безшумно сіла величезна пташка.

— Яне! Яне! Мерщій неси лук та стріли! Тут вухата сова, що тягає курчат!

— Яне, не слухай його — пробурмотів з-під ковдри вже сонний Гай. — Я б не пішов.

Та Ян вискочив з тіпі, захопивши свою і Семову зброю.

Сем вистрілив у великого птаха, та дав маху. Сова розправила крила і зникла в пітьмі.

— Пропала моя найкраща стріла!

— Мазило! — досадував Ян. — Стріляти спершу навчись!

Раптом над ними прошуміли крила. І на магічний стовп знову сіла сова.

— Моя черга, — прошепотів Ян.

Він пустив стрілу, але теж схибив.

— Яне, ти промазав у таку мішень! Та в неї навіть дитина влучила б!

— Якщо вона повернеться, покличте мене! — верескнув Гай із тіпі. — Я покажу вам, як стріляє влучний стрілок. Ви тільки згадайте полювання на оленя…

Але тут Перший і Другий Вожді з такою люттю кинулись на Третього Вождя, що той миттю змінив свій тон і запищав:

— Відчепіться від мене!

Вночі індіанців розбудив пронизливий крик на верхівках дерев. Ян схопився з