read-books.club » Сучасна проза » Шалені шахи 📚 - Українською

Читати книгу - "Шалені шахи"

165
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Шалені шахи" автора Тимур Іванович Литовченко. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 55 56 57 ... 97
Перейти на сторінку:

Розуміючи, що Северин Наливайко наважився би потурбувати свого пана під час таких серйозних переговорів лише у випадку крайньої потреби, князь Острозький все ж таки невдоволено відповів:

— Скажи йому, щоб зачекав годинку–другу.

— Ваша княжа милосте, пан сотник прибув у справі, що безпосередньо стосується предмета нинішніх переговорів, а тому дуже наполягає...

Погляд дворецького Якова був настільки красномовним, що князь таки зважився на поступку:

— Гаразд, нехай увійде. Але якщо його повідомлення не варте нашої уваги...

Якова немовби вітром здуло. «Диви–но, як старий забігав», — подумки здивувався Костянтин Василь. І звернувся до присутніх:

— Мій сотник надвірної корогви — людина віддана і безвідмовна. Пропоную послухати, з якою звісткою він прибув. Сподіваюся, шановне панство не проти?

Стомлені безперспективними переговорами, присутні невлад загомоніли, що в жодному разі не проти. Аби тільки привезені Северином звістки були справді важливими...

Так воно й виявилося.

— Ваша княжа милосте, наскільки можна судити, головні сили бунтівників під особистим керівництвом полковника Криштофа Косинського знялися з місця й рушили на Волинь, — заявив ледве не з порога сотник надвірної корогви.

Усім присутнім на переговорах здалося, що по підлозі легесеньким вітерцем поповз крижаний страх, від чого всі мимовільно охнули. Ще б пак: весь попередній рік бунтівники тероризували переважно маєтки Київського воєводства, водночас навіть не думаючи про похід у серце володінь князів Острозьких. Це було хай як неприємно, однак терпимо...

Але ситуація на очах змінилася на гірше, та ще й надто різко!

«Ех, Северине, Северине, і чом тобі справді не потерпіти трохи?! Виклав би все це мені одному, віч–на–віч, тихо і спокійно», — з невдоволенням подумав старий князь. Втім, слово — не горобець. У цьому випадку слово про наступ бунтівників злетіло з вуст сотника надвірної корогви, так що тепер його не піймаєш, назад не повернеш!..

— Куди саме веде своїх людей полковник Косинський? — уголос поцікавився старий магнат. Втім, якби Наливайко знав про мету нового походу заколотників, він би саме із цього й почав...

— Поки що незрозуміло, ваша княжа милосте! Може, сюди, на Дубно. Може, на Острополь. А може, навіть на сам Острог або ще куди... В одному не сумнівайтеся: я докладу всіх можливих і навіть неможливих зусиль, щоб з'ясувати це якнайшвидше.

— То вже постарайся! — мовив князь із незадоволеним виглядом, але тут Станіслав Жолкевський піднявся зі свого місця й гучно заявив, навіть не приховуючи переможного тону у голосі:

— Ну що ж, можна вважати, справа розв'язалася сама собою. Заколотники готуються напасти на ваші споконвічні володіння, панове Острозькі — от і захищайтеся самі від бурі, вами ж піднятої! Польська Корона вважає роботу високої переговірної комісії завершеною й відтепер не стане втручатися в цю справу. От хіба що...

Коронний гетьман табору хитро прищулився й закінчив фразу, навмисно розтягуючи слова:

— От хіба що... заколотник Криштоф Косинський... розіб'є вас наголову!

— Не бувати тому!!! Не бувати!.. — у єдиному пориві закричали князі.

— Сподіваюся, що такої ганьби й справді не станеться. Дуже сподіваюся, панове! А втім, дозвольте на цьому відкланятися.

Коротко кивнувши на прощання, Станіслав Жолкевський покинув залу й вийшов геть.

— Ну, і як же тепер вчинити? — поставив риторичне запитання Олександр Вишневецький, розглядаючи кам'яну підлогу в себе під ногами.

— Зрозуміло, станемо готуватися до війни, — спокійно резюмував Костянтин Василь Острозький. — Грошей жалкувати не слід: наймемо всіх, хто б не погодився встати під наші прапори.

— Так–так, до війни готуємося! Угамуємо бунтівників! Мечами або списами, умовимо їх скоритися!.. — дружно загули присутні. Після того, як королівська влада в особі Станіслава Жолкевського остаточно й безповоротно відмовилася брати участь у кампанії, хід якої зробився досить несприятливим, шляхтичам нічого іншого й не лишалося...

Верховне керівництво майбутнім походом взяв на себе глава дому Острозьких — князь Костянтин Василь. Протягом наступних десяти днів сотник його надвірної корогви був зайнятий безпосереднім скликанням Посполитого рушення[56] шляхти Київського, Брацлавського й Волинського воєводств. Також Северин Наливайко зобов'язаний був, доповідати хазяїнові про бажання інших сил приєднатися до воєнних дій. Дійсно, союзники незабаром з'явилися: це були угорські й мазовецькі піхотинці–найманці, а також добірний шляхетський кінний загін під командуванням писаря земель русинських Яна Свошовського.

Таємно порадившись із іншими шляхтичами, князь Острозький не погребував навіть найманням легкої татарської кінноти: завдяки високій маневровості й стрімкості формування нехристів, їх можна було легко та швидко перекинути в будь–яку точку битви. А в критичний момент і під удар підставити замість своїх: якщо повстанці переб'ють бусурманів, навіть усіх до єдиного — шкода не буде!

Януш Острозький й Олександр Вишневецький, на яких, через показову бездіяльність, інші шляхтичі спочатку поглядали досить косо, тепер зі шкіри готові були вилізти в очікуванні, коли ж вдасться продемонструвати своє молодецтво й хоробрість. Особливо рвався у бій княжич Острозький, котрий на одному із засідань щоденних військових рад звернувся до батька з полум'яною промовою:

— Перед Господом Богом і всім шановним панством присягаюся, що особисто відрубаю негідникові–полковникові голову й покладу цей почесний трофей до ваших, батьку, ніг!

На що старий князь відповів доволі стримано:

— Опам'ятайся, Януше, а також врахуй, що Криштоф Косинський багато років служив нашій родині вірою й правдою! Тому буде краще, втихомиривши його, залишити в живих, ніж убити. Як глава всього роду Острозьких, я все–таки є захисником рідної землі, а не лютим звіром. Що подумають люди, якщо мій син, тим паче той, хто перейшов в унію[57], виявить подібну жорстокість

1 ... 55 56 57 ... 97
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шалені шахи», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шалені шахи"