Читати книгу - "Зірка КЕЦ"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Але він був немов скажений.
В лабораторії залунали голоси людей. До нас прилетіли на допомогу.
П’ятеро юнаків врізалися в купу і миттю розтягли нас в різні боки. А що після цього лише Крамер продовжував битися, пручатися й несамовито кричати, то всі п’ятеро накинулись на нього. Четверо тримали, а один злітав по вірьовку, що лежала в нашому складі, і Крамера зв’язали.
— Скиньте мене в безповітряний простір! — прохрипів він.
— Яка ганьба! — сказав один з прибулих молодих людей. — Ніколи ще нічого подібного не було на Кеці.
— Наш директор, товариш Пархоменко, має і суддівські повноваження. Я думаю, цей перший хуліганський вчинок буде й останнім, — сказав другий.
— Не судіть його завчасу, — примирливо сказав я. — Я думаю, що товариша Крамера треба не судити, а лікувати. Я глибоко певен, що він хворий.
— Таких хворих треба садовити в камеру з температурою градусів у двісті холоду, — сказав третій.
Всі вони були щиро обурені, і тільки цим я можу пояснити таке суворе ставлення.
Крамер зціпив зуби і замовк. Боячись, що він знову почне битися, його так і одягли у «водолазний» костюм зв’язаним по пуках і ногах, і приставили на Кец, як вантаж. Ми всі, крім Джипсі, полетіли за молодими людьми. В лабораторії залишився тільки черговий службовець.
Коли ми прибули на Кец, я попросив юнаків, щоб Крамера негайно показали Меллер. Так наш лікар Ганна Гнатівна стала першим «суддею». Я розповів їй про всю поведінку Крамера з початку мого приїзду і аж до останнього його вчинку. Я згадав також про те, що і Фалеєв, на мою думку, захворів і тілесно і психічно, і що, можливо, причина їх хвороби однакова.
Меллер, уважно вислухавши мене, сказала:
— Так, це дуже можливо. Умови на Зірці занадто незвичайні. У нас уже були випадки гострого божевілля. Один з перших «небесних пересельців» уявив, що він «на тому світі». Отакі ще пережитки існують в нашій психіці!
Вона звеліла, щоб до неї привели Крамера, а потім і Фалеєва.
Крамер не відповідав на запитання, був похмурий і тільки раз проговорив, повторивши свою фразу:
— Скиньте мене в безповітряний простір!
Фалеєв виявляв «тихе здивування», як жартома висловилась Меллер.
З розпитувань Фалеєва вона все ж, очевидно, зробила деякі висновки.
І коли їх вивели, вона сказала мені:
— Ви маєте рацію. Обидва вони хворі, і серйозно хворі. Про суд над Крамером не може бути й мови. Його треба тільки пожаліти. Це жертва наукового обов’язку. Але як же ви, біолог, не догадалися про причину?
— Я тут недавній гість, і я не медик… — зніяковіло відповів я.
— А проте, ви легко могли б догадатися, і не бувши медиком. Хоч і я, стара карга, не краща за вас. Теж проґавила. Адже вся справа в космічному промінні. Ви подумайте. Вже на висоті якихось двадцяти трьох кілометрів від поверхні Землі сила космічного промінювання в триста разів більша, ніж на Землі. Крізь земну атмосферу до поверхні Землі проходить лише мізерна кількість цього проміння. А ми живемо за межами атмосфери, і космічне проміння впливає на нас в тисячу разів більше, ніж на Землі. Літаючи в стратосферу, люди перебували все-таки ще в атмосфері, хоч і розрідженій. До того ж, ці польоти тривали всього лише хвилини. Земні стратоплани літають теж в вищих шарах атмосфери, але металеві оболонки забезпечують людей від впливу космічного проміння. Та й ці польоти, при швидкості стратоплана, тривають годину-другу, не більше. І у людей створилось уявлення, що космічне проміння зовсім для організмів нешкідливе. Ми, мовляв, завжди перебуваємо під впливом цього проміння. «Цього» та не цього. Атмосфера тисне на поверхню тіла земної людини з силою більше як один кілограм на квадратний сантиметр. Але ми навіть не відчуваємо цього тиснення. І кажемо: атмосфера не являє ніякої небезпеки. Але поставте людину під тиснення в двадцять атмосфер. Що з неї буде? Те саме і з космічним промінням…
— Дозвольте, — сказав я, — але ж тоді всі жителі Кец повинні були б переказитися або виродитись на якихось потвор, і, одначе, цього ми не бачимо.
Меллер докірливо похитала головою.
— І ви все ще не розумієте. То слухайте ж. Незважаючи на загальну думку, що космічне проміння не являє жодної небезпеки, будівники Кеца, як обережні й завбачливі люди, створили в оболонках наших небесних жител ізоляційні шари, які забезпечують від діяння найсильнішого космічного промінювання. Зрозуміло?
— Я не знав цього…
— Але інше ви ж повинні були знати. Частина лабораторій фізіології рослин і зоолабораторій була споруджена так, щоб пропускати максимальну кількість космічного проміння для визначення його впливу на організм тварин і рослин. Адже ж усі ваші досліди з дрозофілами і більшими тваринами на чому засновані? Всі ці мутації звідки походять? Від впливу космічного проміння. Ви це знаєте.
— Я це знав. І тепер зрозумів…
— Аж нарешті! Дрозофіли змінюються, з собак, кіз та баранів виходять страховища. А ви що, з іншого тіста? На них впливає, на вас не впливає? І я ж це знала. Знала і застерігала. А мене ось такі біологи, як ви, відмовляли: нічого небезпечного. От і довели одного до божевілля, другого до потворності. Космічне проміння впливало на залози, залози — на фізіологічні та психічні функції. Це ясно. У Фалеєва акромегалія. З цією хворобою ми скоро справимось. А з Крамером доведеться поморочитись. Я ще сама не знаю, через посередництво яких гормональних «шестерінок» розвинувся у нього психоз. І якби ви, друже мій, попрацювали в такій лабораторії років зо два, то, мабуть, і з вами сталася б така сама неприємна історія.
— Але що ж тепер робити? Я не можу кинути роботу.
— Ви й не кидайте. Щось придумаємо. Працюють же рентгенологи,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зірка КЕЦ», після закриття браузера.