Читати книгу - "Талановитий містер Ріплі"

Та щоб їм! Він проґавить свій потяг і корабель. Він понад усе хотів звідси вибратись, покинути Рим і цю квартиру.

Він узявся міркувати, що скаже поліції. Його історія була простою, навіть нудною. Але то була чистісінька правда. Вони трохи випили, Фредді розказав йому про Кортіну, вони багато говорили, а потім Фредді пішов. Він був трохи захмелілий, але в доброму гуморі. Ні, він не знав, куди пішов Фредді. Він припустив, що того вечора в нього було якесь побачення.

Том зайшов до спальні й виставив на мольберт картину, яку почав кілька днів тому. Фарба на палітрі досі була вологою, бо він зберігав її в каструлі з водою на кухні. Він змішав трохи білої і блакитної фарби та взявся домальовувати сірувато-синє небо.

Картина була в стилі Дікі — надміру яскравих рудувато-коричневих відтінків і багато білої фарби — й зображувала дахи та стіни римських будинків, які він бачив зі свого вікна. Від оригіналу відрізнялося тільки небо, адже зимове небо в Римі було таким похмурим, що й сам Дікі намалював би його сірувато-синім, а не блакитним. Том насупився, точнісінько як Дікі, коли той малював.

Знову задзвонив телефон.

— Чорт забирай! — буркнув Том і підняв слухавку. — Pronto!

— Pronto! Fausto! — сказав голос. — Come sta?[56] — почувся знайомий нестримний молодий сміх.

— Ой! Фаусто! Bene, grazie! Перепрошую. — Том говорив італійською насмішкуватим і трохи розсіяним голосом Дікі. — Я якраз малював… намагався малювати. — Він хотів показати голос Дікі після втрати його близького друга Фредді і в той же час голос Дікі вранці, коли він інтенсивно працював.

— Як щодо ланчу? — запитав Фаусто. — Мій потяг до Мілана вирушає о чверть на п’яту.

Том важко зітхнув, як Дікі.

— Я якраз виїжджаю до Мілана. Так, зараз, через двадцять хвилин! — Якщо йому вдасться уникнути Фаусто, то не доведеться розказувати про поліцію. Новини про Фредді з’являться у газетах не раніше полудня.

— Але я тут! У Римі! Де знаходиться твій будинок? Я на вокзалі! — весело сказав Фаусто й засміявся.

— Звідки в тебе мій номер?

— Ах! Все просто! Я зателефонував у довідкову. Мені сказали, що ти заборонив повідомляти свій номер, але я наплів тій дівчині про лотерею, яку ти виграв у Монджибелло. Не знаю, чи вона повірила, але я вигадав нічогеньку винагороду. Будинок, корову, колодязь і навіть холодильника! Мені довелося телефонувати тричі, і врешті вона дала твій номер. Агов, Дікі, то де ти мешкаєш?

— Це не важливо. Я б залюбки зустрівся з тобою, але мушу встигнути на потяг, тому…

— Va bene, я допоможу тобі з валізами! Скажи, де ти, і я приїду по тебе на таксі!

— У мене обмаль часу. Може, краще зустрінемося на вокзалі десь за півгодини? Мій потяг до Неаполя вирушає о пів на одинадцяту.

— Домовились!

— Як там Мардж?

— Ох, innamorata di te[57], — засміявся Фаусто. — Ти плануєш зустрітися з нею в Неаполі?

— Та ні, навряд. Побачимось за кілька хвилин, Фаусто. Мушу поквапитись. Arrivederch[58]!

— До зустрічі, Дікі! Addio[59]! — Він поклав слухавку.

Коли Фаусто побачить обідні газети, він одразу второпає, чому Дікі не прийшов на вокзал, хоча міг би подумати, що вони випадково розминулися. Фаусто, безперечно, побачить газети, подумав Том, бо італійські видання, як завжди, здіймуть велику бучу — на Аппієвій дорозі вбили американця. Після розмови з детективом він сяде на інший потяг до Неаполя (після четвертої, коли Фаусто вже не буде на вокзалі), а там почекає на інший корабель до Майорки.

Том лишень боявся, що Фаусто міг винюхати в довідковій ще й його адресу й до четвертої навідатись до нього в гості. Він мав надію, що Фаусто не заявиться на його порозі, коли тут буде поліція.

Він заштовхав кілька валіз під ліжко, а дві інших запхав до шафи. Том не хотів, аби слідчий подумав, ніби він збирався покинути місто. Але чого він так нервувався? У них, імовірно, немає жодних зачіпок. Може, якийсь товариш Фредді знав, що той учора планував навідатись до Дікі, от і все. Том узяв пензлик і змочив його в посудині зі скипидаром. Він хотів показати поліції, що не надто засмучений смертю Фредді і, поки чекав на них, вирішив трохи помалювати, хоча й був одягнений парадно, адже, як він уже казав раніше, мав незабаром покинути будинок. Так, він був другом Фредді, однак не надто близьким.

О пів на одинадцяту синьйора Буффі впустила поліцейських. Том перегнувся через перила й побачив їх. Вони не затримались, щоб опитати жінку. Том миттю повернувся до квартири. Кімнату заповнював різкий запах скипидару.