Читати книгу - "Багряний рейд"

Нехай буде Королівка.

Частина третя. Зозуля
(13—14 жовтня 1944 року)

Для проведення відновлювальних робіт на зруйнованих окупантами будівлях військ НКВС в м. Києві вкрай необхідні робоча сила й транспорт. Проте використовувати для цього рядовий склад оперативних частин НКВС неприйнятно через те, що цей особовий склад повністю завантажений несенням служб з охорони урядових будівель, революційного порядку і бойової діяльності по ліквідації бандитизму в області.

З доповідної записки начальника військ НКВС Українського округу генерал-майора М. Марченкова — секретареві ЦК КП(б)У Д. Коротченку, червень 1944 р.

Москалі — вони зараз є найбільшими патріотами сов. родіни. Чи будуть з нами битися — не знаю. Найпевніше, що ні, бо багато мороки мають із німцями, а нас лишають на «потому». Це також залежить від того, чи битимемо ми їх.

Із повідомлення повстанського підпілля, 1944 рік
1. Макарів, Київщина, районний відділ НКВС

Голова йшла обертом.

Або він, Фомін, на своєму місці комусь заважає, або хтось за звичкою вирішив вислужитися. Інакше капітан не сприймав розмову з Києвом.

Стрілянину на ввіреній йому території замовчати не вийде, хоч на залізниці воюють, хоч у лісах, по селах та на хуторах. Фомін не збирався нічого приховувати. Навпаки, завжди діяв відкрито, чим часто працював на випередження. Ніхто не міг закинути йому спроби уникнути особистої відповідальності, перекласти її на інших, відвести від себе удар. Тому про надзвичайну подію доповів негайно, спершу — телефоном, потім склав і відправив «блискавку». Розумів — лиш початок, відписуватися доведеться довго, по шапці ще не раз дістане.

Але не був готовий до звинувачень, почутих від начальника управління.

Спершу навіть не повірив власним вухам. Вибачився, кожним своїм словом виявляючи власну гідність й зберігаючи її. Перепитав, чи правильно все почув, зв’язок, мовляв, не дуже добрий, міг помилитися. У відповідь отримав довжелезну люту тираду, пересипану матюками. Якщо їх відлущити, стане ясно: все зрозумів правильно.

Так.

Упустив бандерівських диверсантів.

Особисто.

За це нестиме персональну відповідальність, коли час настане. Поки на їхні пошуки треба кинути всі наявні сили, відкласти інші справи. Адже товариш Хрущов дає на ліквідацію націоналістичного підпілля в районі двадцять чотири години.

Після такого кортіло хряснути чорною ебонітовою трубкою по «рогах» телефонного апарата. Фомін навіть стиснув її, вже замахнувся.

Та потім, порахувавши подумки до десяти, потім ще до десяти, акуратно поклав її. Потер гостре підборіддя, присів, закурив.

Своєї провини в тому, що сталося на станції, капітан не бачив. Звинуватити його в службовій недбалості, що під час війни дорівнювало тяжкому злочину й в окремих випадках передбачало трибунал та смертний вирок, тут важко, навіть неможливо.

Тим більше, організоване і вдало проведене захоплення диверсантів — інакше їх не назвеш, — пройшло, мов по маслу. Направити групу на хутори — експромт боягуза Чепіги. Навесні він став інформатором саме через страх перед каральними органами. Хоч прихистив у себе бандерівських недобитків, бо теж налякався. Проте в розрахунках Фомін учора не помилився. Готував захоплення й ліквідацію без надмірного, зайвого за подібних обставин поспіху. Все одно втомлені тривалим переходом вояки мусять оклигати, прийти до тями, оглядітися, освоїтися на новому для себе місці. Нікуди з хуторів не подадуться. Капітан навіть припускав, що їх зацікавить близькість до залізниці. Тому вирішив походити з патрулем, подивитися довкола, понюхати — ану, як хтось пхне на станцію свого носа.

Фоміну спершу повідомили про успіх операції. Бандити були там, куди направили, опиралися шалено, є втрати, та їх задавили силою. Тож хоч огризалися, бій тривав заледве півгодини. Двоє мертвих, один ледь живий, не знати, чи оклигає. Чи всіх там підчистили, чи не втік хто, не вислизнув, Фомін не знав. Чепіга ж не сказав, скільки їх було точно. Говорив — багато, але ж він труситься, у страху очі великі. Відтак капітан уже не чекав гостей на станції. Дарма прогулявся, міг би глянути на місці, як солдати воюють, покерував операцією особисто, ніколи не зайве отак засвітитися.

Та Чепіга розгледів на станції двох своїх гостей.

Отже, бандьори розділилися, вислали розвідку. Напевне, ця парочка не знає, що їхнім товаришам хана. Хай почують від нього звістку. Такого задоволення Семен Фомін не міг себе позбавити.

А потім щось пішло не так.