read-books.club » Сучасна проза » Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна 📚 - Українською

Читати книгу - "Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна"

370
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна" автора Деніел Джеймс Браун. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 55 56 57 ... 152
Перейти на сторінку:
говорити. На той час, коли він закінчив, нікому в приміщенні вже не було холодно.

Він почав просто, оголосивши зміну базової стратегії. Замість того, щоб братися за тренування відносно повільно протягом перших кількох тижнів зимової чверті, як вони зазвичай робили, опрацьовуючи деталі форми і техніки в очікуванні поліпшення погоди, тепер вони веслуватимуть щодня, від самого початку цього року, і до біса ту погоду. Найперше, вони мали працювати над досягненням своєї найкращої фізичної форми, а вже потім турбуватися про вдосконалення техніки. Більше того, усі вони, а не лише другокурсники, мали почати змагатись між собою командами з усталеним складом, тому екіпажі не будуть змішувати. І перегони відбуватимуться за найвищими ставками. Це не буде звичайний сезон. «У ті чи інші роки, — заявив він, — екіпажі Вашингтона завойовували найбільші призи в Америці. Однак вони ніколи не брали участі в Олімпійських іграх. Це наша мета». Форсовані зусилля з підготовки до поїздки в Берлін у 1936 році та завоювання там золота мали розпочатися того вечора.

Відкинувши свою звичну стриманість і попри присутність журналістів на станції, Ульбріксон почав говорити дедалі енергійніше, ба навіть емоційно. Існує більший потенціал у цьому приміщенні, сказав він, ніж він будь-коли бачив на човновій станції за всі свої роки у веслуванні і тренерстві, більший, ніж він будь-коли сподівався побачити знову у своєму житті. Він сказав хлопцям, що десь серед них є найкращий екіпаж із будь-коли бачених раніше у Вашингтоні. Кращий, ніж видатний екіпаж 1926 року, який він сам привів до перемоги в Поукіпзі. Кращий, ніж знамениті екіпажі Каліфорнії, що здобули олімпійське золото у 1928 і 1932 роках. Можливо, навіть кращий за всі, що Вашингтон коли-небудь побачить у майбутньому. Дев’ять із них, заявив він на закінчення своєї промови так, ніби це уже був довершений факт, стоятимуть на подіумі переможців у Берліні в 1936 році. І це мало стати вибором кожного з них — буде він там чи ні. Коли Ульбріксон закінчив, хлопці схопилися на ноги і вітали його виступ схвальними вигуками, аплодуючи здійнятими над головами руками.

Цей виступ був настільки нехарактерним для Ела Ульбріксона, що привернув увагу кожного, хто виявляв хоч найменший інтерес до веслування. Наступного ранку «Сіетл Пост-Інтеллідженсер» торжествував: «Нова ера в академічному веслуванні Вашингтона. Можлива участь в Олімпійських іграх у Берліні!» Газета «Вашингтон Дейлі» повідомляла, що «незважаючи на сильний холод, човнова станція минулого вечора випромінювала більше вогню і сили духу, ніж протягом багатьох днів за увесь рік».

На човновій станції швидко спалахнула тотальна війна. Мляві суперництва, що виникли під час осіннього сезону, тепер перетворилися на відкриті битви. Очі, які раніше холодно відводились один від одного, зараз зчіплювались між собою прямими крижаними поглядами. Випадкові буцання плечима перетворились на відверті поєдинки зі штовхання. Двері шафок зачинялися зі стуком. Хлопці лаялись між собою. Злість таїлась у їхніх серцях. Брати Сід і Джордж Лунди — один у човні другокурсників, інший — в юніорському, тепер щодня заледве віталися один до одного невиразним буркотінням.

Дев’ять хлопців у човні другокурсників були впевнені, що Ульбріксон говорив безпосередньо до них і про них. Вони змінили свою веслувальну примовку «М-І-B» на «L-G-В». Коли їх питали, що це означає, вони усміхались і казали: «Let’s get better — Давайте станемо кращими». Але то була неправда. Це означало: «Йдемо на Берлін». Це стало своєрідним секретним кодом, що втілював їхні амбіції. Але вони, як і раніше, зазначалися на дошці як човен номер чотири з п’яти, незалежно від того, що саме скандували на воді. І Ульбріксон, принаймні публічно, здавалося, більше брав до голови інших хлопців. Зокрема, протягом найближчих кількох тижнів у розмовах із кожним репортером він, схоже, надавав більше ваги золотим перспективам загребного основної університетської команди, хлопця на ім’я Бруссас С. Бек-молодший. Батько Бека був менеджером культового універмагу Сіетла «Бон Марше» і запеклим противником профспілок, відомим тим, що наймав шпигунів, які прослизали в профспілки і все доповідали йому. Він також у свій час був видатним загребним веслом в екіпажі Вашингтона і пізніше головою Ради правління програмою веслування університету Вашингтона. Його власний батько був одним із найвизначніших першопоселенців Сіетла, що заснував великий маєток у околицях Равенна Парк, на північ від університету. Бізнесове співтовариство і велика кількість випускників дуже хотіли зараз бачити, як молодий Бек веслує за університетську команду Вашингтона. Він міг мати чи не мати той самий потенціал, про який торочив Ульбріксон, але, без сумніву, він був тим хлопцем, якого тренери воліли тримати біля себе задля ощасливлення випускників. Джо, наприклад, відразу звернув на це увагу. Бек був, досить очевидно, одним із хлопців, яким не доводилось турбуватися ні про гроші, ані про те, щоб одягнути чисту сорочку. Джо сумнівався, чи йому взагалі доводилось турбуватись бодай про що-небудь.

План Ульбріксона, щоб хлопці швидко досягли бойової форми, виявився під загрозою зриву, починаючи з наступного дня після його полум’яної промови. Чергова перша шпальта «Дейлі» розповіла про цю історію або принаймні про її початок: «Майбутні чемпіони збивають бурульки зі своїх весел». Погода, що була волога і вітряна від кінця жовтня, тепер перетворилась на арктичну. Того вечора, коли Ульбріксон виголошував свою промову, холодні північні вітри нагнали величезні прибійні хвилі у П’юджет-Саунд, виштовхуючи солону воду на два квартали вглиб берега в районі Алкі-Біч і вздовж берегової лінії Західного Сіетла. Протягом наступних кількох днів температура впала до 7-10 градусів морозу, короткочасні снігопади перетворились на легкі завірюхи, а ті, у свою чергу, перейшли в повномасштабні хуртовини. Снігова облога продовжувалась майже безперервно увесь третій тиждень січня. Як і восени, Ульбріксону доводилось тримати свої екіпажі на човновій станції день за днем або, у кращому випадку, тренувати їх швидкими спринтами вгору і вниз по Косі. Хлопці веслували під снігом, допоки їхні руки не німіли настільки, що вони більше не в змозі були тримати весла. Він ніколи не казав їм про це, але вже починав думати, що віддав би перевагу отим веслувальним тренажерам під дахом, якими володіли команди на сході. Хлопці зі сходу принаймні були на веслах, а його спортсмени сиділи, запроторені на човновій станції, дивлячись із вікна на одну з найкращих веслувальних

1 ... 55 56 57 ... 152
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна» жанру - Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна"