Читати книгу - "Месія Дюни"

— Давно вже пора твоєї ранкової аудієнції, володарю, — нагадав Стілґар. — Багато осіб, цікавих… наляканих…

— Ти теж боїшся, Стіле?

— Так.

Це був тільки шепіт.

— Ти мій друг, і тобі нема чого боятися, — сказав Пол.

Стілґар зглитнув слину.

— Так, мілорде.

— Аліє, візьми на себе ранкову аудієнцію, — промовив Пол. — Стілґаре, дай сигнал.

Стілґар підкорився.

Біля великих дверей зненацька почувся шум. Натовп виштовхали з напівтемної кімнати, щоб дати змогу увійти офіційним особам. Усе йшло своїм звичаєм: гвардія Твердині стримувала й відштовхувала натиск суплікантів-прохачів, крикливо одягнені дефензори-захисники з криками та лайкою намагалися продертися вперед. Дефензори вимахували паперами зі своїми справами. Секретар Асамблеї широким кроком пройшов через їхній гурт на розчищений гвардійцями простір. Він ніс список преференцій із переліком тих, кому дозволено наблизитися до трону. Секретар, жилавий фримен на ім’я Текрубе, тримався з утомленим цинізмом, демонструючи голомозу голову й настовбурчені вуса.

Алія рушила вперед, щоб перехопити його й дати час Полові вислизнути разом із Чані крізь приватний перехід за помостом. На мить вона відчула недовіру до Текрубе, помітивши нескромну цікавість, коли він крадькома глянув на Пола.

— Сьогодні я говоритиму від імені брата, — сказала вона. — Нехай супліканти підходять по одному.

— Так, міледі.

Він повернувся, щоб сформувати чергу.

— Пам’ятаю часи, коли ти не помилялася так щодо намірів свого брата, — промовив Стілґар.

— Я була неуважною, — сказала вона. — А в тобі помічаю драматичну зміну. Що це, Стіле?

Шокований Стілґар випростався. Він змінився, звичайно. Але драматично? Ніколи раніше не зустрічався з такою своєрідною оцінкою його особи. Драма — сумнівна річ. Драматичними були заїжджі лицедії та мартопляси непевної лояльності й сумнівних чеснот. Вороги Імперії використовували драматичні спектаклі, щоб впливати на легковажний люд. Корба забув про фрименські цноти й вдався до драми у Квізараті. І через це помре.

— Це якась перверзія, — сказав Стілґар. — Ти мені не віриш?

Неспокій у його голосі пом’якшив вираз її обличчя, але не її тон.

— Ти знаєш, що я тобі вірю. Я завжди згоджувалася зі своїм братом, що коли якісь справи доручено Стілґару, то можна спокійно забути про них.

— То чому ж ти кажеш, що я… змінився?

— Ти готуєшся до непослуху моєму братові, — промовила вона. — Я можу це в тобі прочитати. Сподіваюся лише, що це не знищить вас обох.

Перші захисники та супліканти вже наближалися. Вона відвернулася, перш ніж Стілґар устиг відповісти. Утім, на його обличчі можна було прочитати все те, про що їй написала мама, — закон, який заступив собою моральність і сумління.

«Ви створюєте смертельний парадокс».

***

Тібана був апологетом сократичного християнства. Імовірно, походив з Анбуса IV і жив у восьмому-дев’ятому столітті до Корріно, гіпотетично під час другого панування Даламака. Уціліла лише частина його творів, з якої походить такий фрагмент: «Серця всіх людей пробувають у тій самій дичавині».

З «Дюнокниги» Ірулан

— Ти Біджаз, — промовив гхола, заходячи до маленької кімнати, де під вартою тримали карлика. — Мене звати Гайт.

Разом із гхолою прибув посилений загін гвардії Твердині, щоб заступити на нічну варту. Коли вони проходили через зовнішнє подвір’я, звіюваний вечірнім вітром пісок шмагав їм щоки, змушував мружитися й поспішати. Чутно було, як вони в коридорі обмінюються жартами, звичайними для ритуалу зміни караулу.

— Ти не Гайт, — заперечив карлик. — Ти Дункан Айдаго. Я бачив, як твоє мертве тіло вкладали в резервуар, а потім — як його звідти виймали живим і готовим до навчання.

Гхола зглитнув слину й відчув раптову сухість у горлі. На тлі зелених завіс кімнати яскраві світлокулі втратили свою жовтизну. Завдяки світлу були добре помітними краплі поту на чолі карлика. Біджаз здавався напрочуд цілісним створінням, наче призначення, закладене в нього тлейлаксу, просвічувало крізь його шкіру. Під маскою лякливості та легковажності карлика приховувалася сила.

— Муад’Діб доручив мені допитати тебе, аби встановити, що тлейлаксу мають намір зробити тут із твоєю допомогою, — сказав Гайт.

— Тлейлаксу, тлейлаксу! — промугикав карлик. — Я сам тлейлаксу, дурню ти викінчений! І, як на те пішло, ти теж.

Гайт глянув на карлика. Біджаз променів харизматичною жвавістю, яка змушувала спостерігача згадати давніх божків.

— Чуєш вартових ззовні? — спитав Гайт. — Щойно я накажу, вони задушать тебе.

— Гей, гей! — скрикнув Біджаз. — Яке з тебе безнадійне створіння! І ще кажеш, наче прийшов сюди знайти правду.

Гайт відчув, що його дратує внутрішній спокій, що проступав на обличчі карлика.

— Можливо, я шукаю лише своє майбутнє, — промовив він.

— Добре сказано! — зауважив Біджаз. — Тепер ми знаємося. Коли зустрічаються двоє злодюг, церемонії зайві.

— То ми злодії? — здивувався Гайт. — А що ми крадемо?

— Ми не злодії, а гральні кості, — відповів Біджаз. — І ти прийшов сюди полічити мої очки. А я лічу твої. І хоп! У тебе два обличчя.

— Ти справді бачив, як мене вкладали в резервуар? — спитав Гайт, переборюючи дивну нехіть до цього запитання.

— Хіба ж я цього не казав? — з притиском промовив Біджаз. Карлик зірвався на рівні ноги. — Ми страшенно з тобою змагалися. Твоя плоть не хотіла повертатися.

Гайту раптом здалося, що він опинився в сні, яким керує якийсь інший мозок, і досить йому хоч на мить про це забути, як він заблукає в ньому.

Біджаз хитро схилив голову набік, обійшов довкола гхоли й зиркнув на нього.

— Хвилювання пробуджує в тобі давні риси, — зауважив він. — Ти мисливець, який не хоче піймати те, за чим полює.

— Ти зброя, націлена в Муад’Діба, — мовив Гайт, обертаючись, щоб встигнути за карликом. — Що ти мав зробити?

— Нічого! — відповів Біджаз, зупинившись. — Ось тобі проста відповідь на просте запитання.

— Тоді ти націлений в Алію, — сказав Гайт. — Вона твоя ціль?

— У зовнішніх світах її називають Говт, Рибомонстром, — відповів Біджаз. — Але чому це я відчуваю, як закипає твоя кров, коли ти починаєш говорити про неї?

— То її називають Говт, — повторив гхола, пильно