Читати книгу - "Безмірна залежність"

більше не могла ризикувати і видалила свою сторінку з соцмережі остаточно. В іншій соцмережі, де ми з Іллею практично не спілкувалися (він ніколи не бував на ній онлайн, за виключенням мого дня народження), я додала його, Олену, Михайла й Алісу в чорний список, і тепер ми просто зникли з очей одне одного.

Тепер Олена не могла дістати моїх друзів, і я могла трохи заспокоїтися, хоча бурхлива фантазія вже малювала в уяві інші картини: що вона викладе мої фото на сайті повій або зламає мої месенджери й отримає доступ до моїх контактів. Від такої думки мене кинуло в жар, і я забула навіть про те, що сьогодні ми з Іллею розійшлися. Але ж так і було. Це вольове рішення я прийняла тому, що мені набридло страждати і чекати хоч якихось дій. Він не міг захистити мене від своєї колишньої дівчини. Не міг чи не хотів? І чи була вона колишньою? А чи хотів він взагалі, щоб я приїхала? Тепер я ні в чому не була впевненою.

Коли почуття відчаю минуло, залишився тільки біль, і тоді я заплакала. Це було вже на роботі, після обіду. Мене з'їдали біль, відчай, відчуття, що мене ошукали, зрадили, використали.

Почувши звук вхідного повідомлення, я здригнулася. Ілля.

«Мила моя, я теж тебе шалено кохаю. Щоденник? Вау, це найкращий подарунок, який може подарувати дівчина своєму чоловікові. Ти просто диво. Обожнюю тебе!»

Я гірко посміхнулася. Він ніяк не прокоментував мої слова про те, що я не приїду, нічого не сказав з приводу повідомлення Олени. Лише порожні слова про кохання. Як так? Невже йому було все одно, що мені боляче? Мені погрожували, а йому плювати. Наше листування читали, а він немов цього не помічав, закривав на все очі. І все ж я відповіла:

«Не знаю, що тобі тепер писати, враховуючи, що у нас є постійні читачі».

У відповідь я отримала звукове повідомлення, в якому Ілля двадцять секунд просто сміявся, а в кінці сказав: «Ти просто чудова, моя крихітко».

Користуючись тим, що він на зв'язку, я йому зателефонувала.

— Люба, ти така кумедна, — одразу почав він, сміючись.

— Може, ти поясниш мені, що сталося? Як вона знову прочитала моє повідомлення?

— Та не могла вона нічого прочитати. Це просто збіг, — сказав Ілля спокійно, навіть не намагаючись вигадати гідне виправдання.

— Не роби з мене дурепу. Спочатку ти кажеш, що ви не цілувалися в Римі, тепер — що це просто збіг. Ти можеш сказати мені правду? Невже це так складно? Невже тобі все одно, що вона погрожує розіслати наше листування друзям? Невже тобі начхати?

— Немає в неї нашого листування! І взагалі, це я тебе повинен запитати: чому твої друзі пишуть мені образливі слова?

— Що ти маєш на увазі?

— Мені одна з твоїх подруг написала: «Не знаю, хто ви і що вам потрібно, але відчепіться від мене і моїх друзів». Якась Юлія Долгорукова.

«Юленько, мила», — подумала я з вдячністю. Хоч хтось за мене заступився. Вона одна з небагатьох, хто знав мою історію з Іллею, і він їй одразу не сподобався.

– Ілля, не змінюй тему, — сказала я і глибоко вдихнула перш ніж сказати такі важливі слова, — якщо ти зараз не скажеш мені правду, я… я більше не буду з тобою спілкуватися.

Розмова перервалася. Я зателефонувала знову, але Ілля не відповів. Виходить, він просто кинув слухавку, коли я поставила умову.

«Все зрозуміло, — написала я йому, — отже, ви з нею разом і смієтеся наді мною. Навіщо тоді все це було? Якщо ти не цінуєш нас і наші стосунки, тоді який сенс продовжувати? Залишайся з нею, якщо вона краща. Я б пробачила тобі все, якби ти був щирим зі мною. Але щирості немає».

Через дві години Ілля написав:

«Тобто ти мене кидаєш? Так і знав. Ти так себе поводила останнім часом, що я здогадувався, що ти до цього ведеш. Навіщо ж тоді…»

Знову порожні слова. Він грався мною, сміявся, можливо, навіть спеціально знущався. У будь-якому випадку, я втомилася. І я йому не відповіла. Я сказала, що якщо він не буде щирим, то спілкування більше не буде, і тепер я повинна була тримати своє слово. Ілля зовсім мене не поважав, не цінував. Все було грою. Можливо, вони з Оленою дійсно жили разом? Але як же тоді пояснити всі його дзвінки? Ні, треба було викинути все це з голови, точніше, його. Від мене вже нічого не залежало. Я розкрилася перед ним повністю, віддала всю себе, була щирою і попросила від нього того ж. Якщо він не готовий до цього, то я аж ніяк не можу нічого змінити.

Звичайно, я плакала. Прямо на роботі. Я зателефонувала мамі, тітці, вони мене підтримували, як могли. Весь вечір ми з тіткою листувалися. Якби не вона, я б збожеволіла. Дуже складно було не почати знову свої намагання донести до Іллі мій біль. Але коли я хотіла йому відповісти, я згадувала, як раніше він реагував на всі мої спроби достукатися до його серця. Адже нічого не зміниться: слова залишаться лише словами, інакше ми б вже давно були разом. Тому я плакала, але зберігала мовчання.

Близько дев'ятої вечора Ілля надіслав мені смайлик. Я мовчала. О десятій він надіслав мені своє фото. Вульгарне фото. Це мене остаточно вбило. Такою приниженою я себе ще не відчувала. Невже він думав, що нічого не змінилося? Невже він вважав, що надішле фото, і я розтану? Якої ж низької думки він був про мене.

«Поцілуй Його, Він так за тобою скучив», — написав Ілля, і я зрозуміла, що дійсно тепер боюся цієї людини. Він поводив себе абсолютно неадекватно. Я не відповідала, але він продовжував надсилати фото та писати вульгарності, а потім написав:

«Ось ти яка! Набрехала мені про кохання! Іншого я від тебе не очікував!»

Я вимкнула інтернет. Це було нестерпно боляче. До цього моменту я