Читати книгу - "Не повертайся спиною до звіра"

втомою. Після трьох місяців невпинних виборчих перегонів Настя почувалася знесиленою, наче з жил вицідили кров — краплина за краплиною. Більшість виборців визначила Пасічнику найвище місце на українському олімпі. Та майже відразу по інавгурації професійний слух політичних оглядачів уловив дисонанс у голосах демократичної коаліції. Новий президент зволікав із призначенням керівника уряду. Тими днями він багато разів наголошував: «Нам слід відділити лідерство у партії від посади прем’єр-міністра». Леді Ю ніби не чула. Минув місяць — і вона таки домоглася бажаного портфеля. А ходили чутки, що на нього нібито претендував з-поміж інших Борис Шевченко. Принаймні так подейкували деякі спостерігачі.

Скандал вирвався назовні вже після призначення леді Ю керівником нового уряду. Вона вважала себе фахівцем у питаннях енергетики, — не дарма ж її називали газовою королевою, щойно вона потрапила до парламенту. Однак газова сфера традиційно замикалася на особі Президента. Надто чутливим було це питання в міжнародних відносинах, насамперед, з Росією. Тримати рівновагу, напинаючи владні віжки, найзручніше було з допомогою Ради національної безпеки і оборони при Президенті. Одне з перших розпоряджень глави держави стосувалося керування газовою сферою — його забрали від уряду та передали під егіду Радбезу. Керувати цією структурою доручили Борису Шевченку. Пасічник не побажав віддаляти його від себе. Це означало, що новоспеченому секретарю Ради безпеки доведеться жити в одній клітці з тигром, точніше, тигрицею. Словом, попереду були нові випробування, і Настя як «людина Шевченка» мусила до них підготуватися.

Двері кабінету нечутно відчинились і, сяючи посмішкою, ввійшла Ліна Хопрова. Настя здогадалася, до кого прийшла її подруга. Поряд, не відриваючись від комп’ютера, сидів Ростислав Завадський — раніше помічник народного депутата Бориса Шевченка, а тепер його консультант у Раді нацбезпеки. Від цього старого парубка й самітника годі було дочекатися зайвого слова. А він таки дозволяв собі його зронити — було воно не з легких. Коли Настя пригощала Ростика своїми смаженими пиріжками, він спершу наминав, аж за вухами лящало, а потім заявляв, що в парламентській їдальні не гірші.

— Я на хвилинку, — підморгнула Хопрова і зручно всілася в єдине крісло, просто перед Завадським.

У землячки, як завжди, була при собі величезна сумка, натоптана зразками вітчизняної харчової продукції — для лабораторії. Але інколи ці зразки йшли на дрібні сувеніри. Сьогодні Діна презентувала баночку кави і сухе печиво. Це був правильний хід. Ростик від їжі ніколи не відмовлявся. Але ресурс вичерпався доволі швидко.

— Мабуть, твій колега сидить на роботі днями й ночами, — звернулася гостя до Анастасії.

— Авжеж, — відповіла та і вийшла, вдаючи вкрай заклопотану.

Хопрова мобілізувалася, спрямувала весь запал чарів на мовчазного Завадського. На її думку, такі одинаки тільки й чекають, коли в їхньому житті з’явиться чарівна спокусниця та в якийсь екстравагантний спосіб звабить просто в службовому кабінеті. Але його господар втупився в монітор і, здавалося, не помічав гості.

– Є чудовий спосіб від хронічної втоми, — заспівала вона. — Психологи радять щодня дозволяти собі маленькі радощі. Наприклад, приємний душ, плитку шоколаду…

Діна витримала паузу та додала, мрійливо і сонно:

— …і секс.

Ростик підняв очі на жінку і просто бовкнув:

— Це в мене дуже довго триває. Ніякого задоволення.

Діна не повірила, не схотіла, вдала, що нітрохи не шокована. Принаймні цей одинак визнав, що йому відомі любовні втіхи. Для багатьох його знайомих і таке було б відкриттям. Завадський, на відміну від багатьох чоловіків, просто нехтував тим, що йому дала природа, — високим зростом, гарною статурою і глибоким проникливим поглядом. Дехто з простакуватих жіночок навіть порівнював його з Джеймсом Бондом у виконанні Пірса Броснана. А розумніші панянки просто кепкували з відлюдькуватості Ростислава. Ті, хто начитався глянцевих журналів. Припускали, що він — «жертва маминого виховання». І де в чому виявилися праві. Якось Настя обмовилася, що він уперше окремо від матусі провів відпустку на морі, й усе б нічого, але в Криму стався землетрус.

— Мабуть, через те і стався, що в той день Ростик втратив цноту, — миттєво відсказала, наче тільки про це і думала, Діна.

Вона знала про спроби Невінчаної потоваришувати з Завадським, і навіть більш, ніж подружитись, але з цього нічого не вийшло.

Був єдиний спосіб розвіяти Ростиків сплін — заговорити з ним про політику. Як політолог Завадський час від часу виступав із коментарями то на радіо, то в інтернеті, то в пресі. У секретаріаті Верховної Ради з цього приводу спочатку ворожо відмовчувалися, та згодом почали натякати: мовляв, статус державного службовця накладає на помічника народного депутата певні обов’язки. Нагадали й про те, що ідеальний чиновник повинен бути, як склянка води — без барви і запаху. Але Ростислав нітрохи не зважав на ці репліки. У експертних оцінках та політичному прогнозуванні з ним ніхто не міг зрівнятися, недарма цим раніше постійно користався Євген Чубенко.

— Ось ми і маємо нового Президента. Ох і круто він візьметься до справи!. Пообіцяв реприватизацію — і не однієї лише «Криворіжсталі»… — закинула вудочку Хопрова.

Ростик відірвався від монітора, відкинувся у кріслі, подивився на стелю, потім на Діну і зневажливо кинув:

— Повір, не Пасічник визначатиме політичне життя країни найближчими роками, а Енергетична леді.

Ліна знала про нелюбов Завадського до колишнього голови Нацбанку. Певно, для цього були якісь причини, швидше, не політичного, а психологічного характеру, але про це говорити Хопровій було нецікаво.

— Кажуть, леді Ю вже склала перелік підприємств, які збирається повернути в державну власність.

– Є такий. У ньому близько сорока назв, — неголосно озвався Ростик, показуючи Діні очима вгору в протилежний куток кімнати.

Відповідної реакції не дочекався, тому взяв олівець і написав на клаптику паперу: «Апаратура для підслуховування».

— Але ж ні для кого не таємниця, що в бюджеті нема коштів, щоб викупити таку силу-силенну підприємств, — уперто провадила жінка. — Отже, йдеться всього-на-всього про піар-кампанію, але яку масштабну!

Ростислав багатозначно кивнув, погоджуючись, — і знову прилип до