Читати книгу - "Одіссея капітана Блада"

— Гадаю, це принесе більший дохід. І саме тому вам надаються три дні, які ви просите. До того ж, дон Франсіско... Вам знадобляться мули. Я подбаю про це.

Дон Франсіско пішов виконувати зобов’язання, залишивши Пітера Блада в роздумах, між болем і задоволенням. В капітана промайнула думка про те, що репутація лицаря, коли вона якоюсь мірою сумісна з піратством, може часом стати в пригоді.

Як і було домовлено, через три дні віце-губернатор повернувся з Маракаїбо з мулами, навантаженими грішми й різними коштовностями. За караваном ішла череда в сто голів худоби, яку гнали раби-негри.

Худобу одразу передали тим піратам, що колись жили з полювання й уміли білувати. Добру половину тижня мисливці згаяли на розбирання туш і засолювання м’яса.

Одночасно з цим відремонтували кораблі, і тепер чекали миті для виходу в море. Капітан Блад сушив собі голову над задачею, від розв’язання якої залежала їхня доля. Розвідники-індійці доповіли йому, що іспанці під час відпливу зняли з «Сальвадора» тридцять гармат і ними зміцнили на цілу батарею і без того сильну берегову артилерію. Сподіваючись, що якесь рішення спаде на думку на місці подій, Блад нарешті зважився провести розвідку особисто. Ризикуючи життям, він під захистом ночі з двома дружньо налаштованими індійцями перебрався в каное на острів і, сховавшись у прибережних заростях, пролежав там до світанку. Після цього він вирушив оглянути острів і, щоб розвіяти свої підозри, підкрався до форту навіть ближче, ніж дозволяла обережність.

Він плазом дістався вершини пагорба, який височів за милю від форту. Звідти перед ним, мов на долоні, розляглося внутрішнє розташування фортеці. За допомогою підзорної труби він зміг на власні очі переконатися в тому, що й передбачав: усю артилерію форту було спрямовано в бік моря.

Задоволений розвідкою, Блад повернувся до Маракаїбо й виклав перед радою шістьох, куди входили Пітт, Хаґторп, Ібервіль, Волверстон, Дайкта Оґл, свою пропозицію штурмувати форт із суші. Переправившись у темряві на острів, вони раптово нападуть на іспанців і спробують розгромити їх іще до того, як ті встигнуть перетягнути свої гармати для відбиття атаки.

Майже всі офіцери холодно поставилися до плану Блада, крім Волверстона, який за своїм темпераментом належав до людей, що полюбляють ризик. Але Хаґторп одразу ж виступив проти них обох:

— Занадто легковажно, Пітере, — суворо почав він, похитуючи головою. — Тільки подумай, хіба ми зможемо непомітно наблизитись до форту на таку відстань, щоб можна було кинутись в атаку? Іспанці встигнуть перетягти гармати. Але навіть і тоді, коли б нам пощастило непомітно підійти до форту, ми все одно не змогли б узяти із собою гармати та змушені були б покладатися на нашу легку зброю. Невже ти віриш, що три сотні сміливців зможуть успішно атакувати вдвічі сильнішого противника, який засів у фортеці?

Дайк, Оґл, Ібервіль і навіть Пітт, завжди такий відданий Бладу, підтримали Хаґторпа. Уважно вислухавши заперечення, Блад спробував переконати їх:

— Я врахував усі можливості, зважив на ризик і подумав над тим, як зменшити його.

Блад раптом обірвав себе. Якусь мить, насупившись, він зосереджено думав, та ось у його очах спалахнув вогник натхнення. Схиливши голову, він замислився, повторив кілька разів то «так», то «ні», після цього, сміливо глянувши на своїх офіцерів, вигукнув:

— Гаразд! Ви, мабуть, маєте рацію! Ризик і справді занадто великий. Але в мене є кращий вихід. Ми тільки симулюємо атаку. Ось план, який я хочу подати на ваш розсуд!

Говорив він чітко й переконливо. Обличчя його офіцерів поволі світлішали. І коли Блад скінчив, усі в один голос вигукнули; що в цьому їхній порятунок.

— Так, але це необхідно довести на ділі, — зауважив капітан Блад.

Виступ було призначено на ранок наступного дня, оскільки все було готове і корсарів ніщо більше не затримувало.

Капітан Блад так вірив в успіх, що за його наказом звільнили всіх заручників і навіть негрів-рабів, яких кожен вважав законною здобиччю. Задля обережності звільнених замкнули поки що в соборі, а випустити їх мали ті з жителів, що першими повернуться в місто.

Навантаживши в трюми трьох кораблів захоплені цінності, корсари знялися з якоря і рушили до виходу в море. На буксирі в кожного з кораблів тягнулися по три піроги.

Побачивши осяяні сонцем вітрила піратських кораблів, що неухильно посувалися вперед, адмірал у захваті потирав довгі сухі руки і злорадно посміхався.

— Нарешті! — вигукнув він, звертаючись до групи офіцерів, що стояли позаду. — Сам Бог веде їх у мої руки! Рано чи пізно, а саме так мало статися. Послухайте, панове, хіба ж це не винагорода за моє терпіння? Сьогодні на ваших очах скінчаться всі капості, яких завдавав підданим його католицької величності короля Іспанії цей мерзотник дон Педро Санґре, як він мені колись відрекомендувався.

Адмірал обернувся, віддав наказ, і форт враз перетворився на справжній вулик. Коло гармат вишикувалась обслуга, у руках канонірів зажевріли запали. Однак піратська ескадра, ідучи на Паломас, стала чомусь помітно відхилятися на захід. Іспанці здивовано стежили за незрозумілим маневром піратських кораблів.

Десь за півтори милі від форту і за півмилі від берега, тобто там, де починалась мілина, що заважала підступити до Паломаса, усі чотири кораблі стали на якір: іспанцям їх було добре видно, але дістати туди не могла жодна з далекобійних гармат.

Адмірал переможно й зловтішно зареготав:

— Ага! Вони вагаються, ці англійські собаки! Клянусь Богом, є над чим замислитись!

— Вони будуть чекати ночі, — припустив племінник, який стояв біля його ліктя, тремтячи від хвилювання.

Дон Міґель глянув на нього й посміхнувся.

— А чи допоможе їм темрява у цій вузькій протоці під жерлами гармат? Будь певен, Естебане, сьогодні ми помстимося за твого батька.

Збуджений адмірал приклав підзорну трубу до очей. Зненацька він помітив, що піроги, які були на буксирі, підтягнуто чомусь до бортів. Важко було розгадати такий