Читати книгу - "Гаррі Поттер і келих вогню"

що не лише Гаррі, Рон та Герміона прокинулися значно раніше, ніж завжди прокидалися у вихідні. Коли вони зійшли у вестибюль, то побачили там з двадцять учнів, які тинялися туди-сюди, жували грінки й оглядали Келих Вогню. Він стояв посеред зали на ослінчику, на якому зазвичай лежав Сортувальний Капелюх. Тоненька золота лінія на підлозі оточувала Келих колом, що мало в діаметрі метрів із шість.

- Чи вже хтось поклав туди свої прізвища? - напружено поцікавився Рон в однієї третьокласниці.

- Усі дурмстренґці, - відповіла вона. - А з Гоґвортсу я ще нікого не бачила.

- Не сумніваюся, що дехто поклав ще вчора, коли ми всі пішли спати, - припустив Гаррі. - Скажімо, я так би й зробив... не захотів би, щоб на мене всі ззиралися. Бо що, якби Келих узяв та й виплюнув мене назад?

Хтось зареготав у Гаррі за спиною. Він озирнувся й побачив Фреда, Джорджа та Лі Джордана, що збігали по сходах. Усі троє мали страшенно схвильований вигляд.

- Готово! - переможно прошепотів Фред Ронові, Гаррі й Герміоні. - Щойно її випили.

- Кого її? - не зрозумів Рон.

- Настійку для старіння, йолопе, - пояснив Фред.

- Кожен по краплині, - радісно потирав руки Джордж. - Нам вистачить подорослішати на один-два місяці.

- Ми вирішили, що як хтось із нас виграє, то розділимо тисячу ґалеонів порівну, - всміхнувся Лі від вуха до вуха.

- Я не впевнена, що вам це вдасться, - застерегла їх Герміона. - Дамблдор, мабуть, таке передбачив.

Фред, Джордж та Лі не звернули уваги на її застереження.

- Готові? - перепитав Фред, тремтячи від збудження. - Ну, тоді... я піду першим...

Гаррі з цікавістю дивився, як Фред витяг з кишені стрічку пергаменту з написом «Фред Візлі - Гоґвортс». Фред підійшов до лінії й зупинився, похитуючись на кінчиках пальців, ніби стрибун у воду, що готується пірнути з десятиметрової вишки. Усі, хто був у вестибюлі, вп'ялися в нього очима, а він глибоко вдихнув і перетнув лінію.

На частку секунди Гаррі здалося, що все пройшло добре - Джордж явно теж так подумав, бо з переможним криком стрибнув услід за Фредом, - але наступної миті щось гучно зашипіло, й обидва близнюки вилетіли за межі золотого кола, ніби пожбурені невидимим штовхачем ядра. Вони пролетіли метрів зо три й боляче гепнулися об холодну кам'яну підлогу. На додачу, ніби для ще більшого приниження, щось вистрілило - і в них обох з'явилися довжелезні білі бороди. Вестибюль аж затрясся з реготу. Навіть Фред із Джорджем не могли стриматися, коли звелися на ноги й глянули на свої бороди.

- Я ж вас попереджав, - пролунав густий веселий голос, і всі побачили професора Дамблдора, що виходив з Великої зали. Він подивився на Фреда й Джорджа, і очі в нього хитро заблискали, - пропоную вам піти до мадам Помфрі. Вона вже лікує міс Фосет з Рейвенклову та містера Самерса з Гафелпафу котрі теж вирішили трохи подорослішати. Хоч мушу визнати, що за красою їхнім бородам далеко до ваших.

Фред і Джордж пішли до шкільної лікарні в супроводі Лі, що аж заходився з реготу, а Гаррі, Рон та Герміона, теж пирхаючи зі сміху, рушили на сніданок.

Цього ранку оздоблення Великої зали змінилося. Був Гелловін, отож під зачарованою стелею пурхала ціла хмара живих кажанчиків, а в кожному закутку шкірилися сотні гарбузів з вирізьбленими очима, носами та ротами. Гаррі підійшов до Діна й Шеймуса, котрі вгадували, хто з сімнадцятирічних або ще старших учнів Гоґвортсу міг подати на конкурс свої прізвища.

- Я чув, що Ворінґтон прокинувся для цього ще вдосвіта, - сказав Дін. - Це той телепень зі Слизерину, що схожий на корову.

Гаррі, котрий якось грав проти Ворінґтона у квідич, несхвально похитав головою. - Не можна, щоб чемпіон був зі Слизерину!

- А всі гафелпафці тільки й торочать, що про Діґорі, - презирливо кинув Шеймус. - Хоч я сумніваюся, що він наважиться ризикувати своєю вродою.

- Послухайте! - озвалася раптом Герміона.

У вестибюлі почулися підбадьорливі вигуки. Усі озирнулися й побачили Анжеліну Джонсон, що заходила в залу, сором'язливо усміхаючись. Анжеліна, висока чорнявка, що була загоничем ґрифіндорської квідичної команди, підійшла до них, сіла й сказала:

- Вдалося! Я щойно записалася!

- Жартуєш! - вражено вигукнув Рон.

- А хіба тобі вже сімнадцять? - поцікавився Гаррі.

- Ясно, що так. Бороди ж у неї немає, правда? - мовив Рон.

- Тиждень тому був мій день народження, - пояснила Анжеліна.

- Я рада, що хоч хтось із Ґрифіндору став кандидатом, - сказала Герміона. - Анжеліно, я щиро сподіваюся, що ти переможеш!

- Дякую, Герміоно, - всміхнулася їй Анжеліна.

- Краще ти, ніж красунчик Діґорі, - додав Шеймус, а кілька гафелпафців, що проходили повз їхній стіл, сердито на нього зиркнули.

- То що робимо сьогодні? - спитав Рон у Гаррі й Герміони, коли вони поснідали й виходили з Великої зали.

- Ми вже давненько не провідували Геґріда, - сказав Гаррі.

- Гаразд, - погодився Рон, - аби він тільки не почав просити, щоб ми пожертвували для скрутів по кілька пальців.

Герміонине обличчя раптом засвітилося радістю.

- До мене щойно дійшло... я ще й досі не пропонувала Геґрідові вступити в ССЕЧА! - пожвавилася вона. - Зачекайте мене, я збігаю нагору по значки!

- Ну, як так можна? - роздратовано буркнув Рон, коли Герміона побігла мармуровими сходами вгору.

- Роне, - раптом сказав Гаррі. - Он твоя симпатія...

У вхідні двері заходили учні з Бобатону, а серед них - дівчина-віїла. Всі, хто зібрався довкола Келиха вогню, розступилися, щоб дати їм дорогу, і при цьому уважно їх розглядали.

Мадам Максім зайшла до зали останньою й вишикувала своїх учнів у чергу. Один за одним бобатонці перетинали вікову лінію й кидали у біло-синє полум'я стрічки пергаменту. Після кожної стрічки вогонь на якусь мить спалахував червоним і сипав іскрами.

- Що буде з тими, кого не оберуть, як ти думаєш? - пробурмотів Рон на вухо Гаррі, коли в Келих Вогню кинула свою стрічку дівчина-віїла. - Повернуться до своєї школи чи залишаться стежити за турніром?

- Хтозна, - відповів Гаррі. - Може, й залишаться... Мадам Максім буде, здається, суддею, так?

Коли всі бобатонці покидали свої стрічки, мадам Максім знову випровадила їх надвір.

- Цікаво, а де сплять вони? - подумав уголос Рон, ідучи до вхідних дверей і проводжаючи їх поглядом.

Гучне торохкотіння за їхніми спинами свідчило про повернення Герміони з коробкою, повною значків ССЕЧА.

- О, добре. Біжімо, - заметушився Рон, долаючи кам'яні східці й