Читати книгу - "Коли сонце було богом"

Щоб розпочати археологічні роботи, Шліману треба було дістати дозвіл від Грецького археологічного Товариства в Афінах. Але греки, пам’ятаючи гучну аферу з троянськими скарбами, не вірили йому. Переговори тривали понад два роки і, певно, так би й скінчилися нічим, якби Шліман не пообіцяв, що копатиме тільки на самому подвір’ї фортеці. Керівники Товариства нарешті дали дозвіл: вони були певні, що подвір’я не має з погляду археології ніякісінької цінності, що, крім черепків і каміння, там нічого не знайти. Але від Шлімана зажадали, щоб він повернув усі троянські знахідки, за винятком кількох дрібних речей, які йому дозволено держати в себе до кінця життя. Крім того, за ним мав стежити Грецький археолог Стаматокіс.

7 серпня 1876 року Шліман разом з дружиною прибув до Мікен. І тільки тут він зрозумів, яке важке завдання стоїть перед ним. Усе подвір’я було завалене високою купою — щонайменше кілька тисяч тонн — грузу. Генріх найняв у навколишніх селах 125 робітників і негайно взявся розчищати майданчик. Роботи почалися за кілька метрів од Лев’ячої брами. Одні робітники кайлами розворушували груз, інші лопатами насипали його в тачки й вивозили на подвір’я. Шліман раз у раз діставав з каміння різноманітні знахідки: фрагменти фризів, розмальовані вази, теракотові статуетки, кам’яні форми, в яких відливали ювелірні вироби, намисто й геми.

За чотири місяці викопали велику яму. І ось уже дісталися до самої поверхні майданчика. Тут Шліман зробив перше відкриття, яке дуже підбадьорило його. На скелястому грунті він знайшов розміщені широким колом кам’яні плити, а посередині — круглий олтар з видовбаною вгорі мискою і пробитою канавкою, через яку текла кров жертовних тварин. Під плитами, безперечно, були могили. На деяких із них ще можна було розрізнити не зовсім стерті барельєфи — зображення воїнів у колісницях і різноманітні мисливські сцени.

Тепер Шліман був уже майже певний успіху. Постаті на плитах дуже скидалися на героїв гомерівського епосу. Але найбільше враження на нього справив олтар з канавкою. В стародавні часи існував звичай на могилах померлих героїв різати жертовних тварин, причому різати так, щоб кров забитої тварини текла до могили. Отже, олтар на мікенському майдані вказував на те, що десь поблизу мають бути розшукувані могили.

Чекати підтвердження цього припущення довелося недовго. Коли в одному місці прибрали останній шар грузу, Шліман побачив перед собою видовбану в скелі чотирикутну яму, вщерть засипану землею. Він одразу ж звелів робітникам припинити роботу. Сам він був надто огрядний, тому відкопувати могилу почала дружина Софія. Лопаточкою і ножем вона дуже обережно вибирала з ями землю, старанно пересіваючи її крізь пальці. На глибині якихось п’яти метрів Софія знайшла першу річ, яка сповіщала про велике відкриття, — золотий перстень з печаткою.

А те, що побачили на дні ями, перевершило навіть найсміливіші сподівання. Там спочивали три грецькі воїни, оточені пишнотою відповідно до свого сану. На головах у них були посмертні маски з золотої бляхи. Вони зображали суворі обличчя бородатих чоловіків. Груди були вкриті золотими панцирами, щедро оздобленими орнаментом. Збоку лежало багато зброї: кинджали, мечі й щити.

Як тільки зняли маски, черепи двох покійників одразу ж розсипались на порох; третій зберігся цілком добре. На ньому ще видно було сліди шкіри, а здорові зуби, які стирчали в щелепі, свідчили про те, що покійний був чоловіком близько 35 років.

Шлімана охопила велика радість, він був певен, що знайшов останки. Агамемнона і його найближчих товаришів по зброї. З сльозами на очах, дослідник став навколішки й урочисто поцілував маску. А потім надіслав грецькому королю телеграму: «Я дивився в обличчя Агамемнона!»

Розшуки тривали. Було знайдено п’ять могил. У них лежало дев’ять чоловіків, вісім жінок і двоє малих дітей. Усі чоловіки мали золоті маски й панцири, а поряд — багато зброї, золоті та срібні келихи й інші побутові речі. У більшості жінок були золоті діадеми, оздоблені орнаментом і розетками стрічок. Збоку стояли золоті та срібні туалетні шкатулки, повні коштовностей. Трупи були вкриті сотнями золотих бляшок з вигравіюваними бджілками, рибами та розетками. Ці бляшки прикрашали колись одяг, від якого, певна річ, не лишилося й сліду.

Всі ці знахідки є свідчення високої мікенської культури й цивілізації. На особливу увагу заслуговує передусім зброя. Бронзові мечі, кинджали й щити оздоблено золотою та срібною інкрустацією — малюнками найрізноманітніших алегоричних сцен. На одному кинджалі ми бачимо лева, за яким женеться група мисливців з великими щитами, що цілком затуляють їхні постаті. На іншому (він походить з Єгипту) невідомий художник зобразив Ніл, гайок папірусових дерев, над якими тріпотять крилами дикі качки, котів, що крадуться через зарості. На лезі бронзового меча мчить щодуху табун коней, напрочуд добре переданих у русі.

Крім келихів, браслетів, діадем та шпильок до одягу, Шліман знайшов там безліч каблучок, перснів з печатками, зроблених з яспису, аметисту, агату й інших кольорових каменів. Завдяки цим знахідкам ми знаємо тепер, як убиралися жінки тогочасної Греції. На перснях з печатками збереглися ввігнуті малюнки модниць з накрученими зачісками, у широких спідницях на зразок криноліна. Вигравіювані постаті такі дрібні, що без збільшувального скла їх не можна й розрізнити, але тогочасні мініатюристи зробили їх з бездоганною точністю, і це викликає щире захоплення.

Ряд обставин, які важко було пояснити звичайною випадковістю, остаточно переконав Шлімана в тому, що знайдені трупи — останок Агамемнона і його родичів. Про це свідчив передусім той факт, що на майданчику було п’ять могил, саме стільки, скільки називає Павсаній.

Але найпереконливішим доказом була могила дітей Касандри. З наведеного тексту Павсанія ми знаємо, що під час різанини загинуло також двоє близнят — дітей Касандри та Агамемнона. І ось надзвичайний збіг обставин: в одній могилі лежало двоє діток, загорнутих у золоту бляху.

Мало того — однакова форма могил і те, що вони розташовані близько одна від одної, а також стиль прикрас на коштовних виробах та зброї — все це переконало Шлімана, що колись у Мікенах відбувся величезний похорон: тут поховано дев’ятнадцять жертв кривавої розправи Егіста й Клітемнестри.

Неймовірне щастя Шлімана, який уже вдруге, керуючись тільки інстинктом, зробив нечуване відкриття, викликало розголос у всьому світі. Спочатку ніхто не наважувався піддати сумніву його твердження, тим більше, що скарби, на перший погляд, свідчили про разючу подібність відкритого світу й світу, описаного Гомером.

В чому полягала ця подібність? Учені звернули увагу на те, приміром, що у