read-books.club » Сучасна проза » Ольга Токарчук. Останні історії 📚 - Українською

Читати книгу - "Ольга Токарчук. Останні історії"

271
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Ольга Токарчук. Останні історії" автора Ольга Токарчук. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 55 56
Перейти на сторінку:
кланялася з надмірною театральною граційністю. Коли вони зійшли зі сцени, на ній ще кілька хвилин лежала кругла яскрава пляма, поки Майк вимкнув рефлектор.

Вона полегшено зітхнула, зрозумівши, що це кінець.

Потім була вечеря для всіх. Навіть втікачі з нагоди свята приєдналися до інших. Правда, сиділи вони за окремим столом; діти витягували ручками смачні шматки. Хлопчик неохоче зняв пелерину й сидів тепер коло мами, вдаючи, що їсть. Його вітали і поплескували по плечах. Він тріумфально глянув на неї з почуттям абсолютної перемоги. Колупав виделкою рис і було помітно, що в думках він ще раз повторює магічні рухи; м’ячик з’являється на порожній долоні; порізаний шнур воскресає в суцільному шматку, окремі хустки зв’язуються в одне ціле. Він це бачить інакше, знизу — там все виглядає не так. Того він навчився: існують дві правди — те, що є, і те, що нам здається, що є.

Майк приніс ще чимало банок легкого пива, а австралієць замовив шампанське.

Запалили феєрверк.

Тема показу потроху змінювалася іншими темами настав — Рік Дерев’яної Мавпи. Буде дивним і непередбачуваним, як Мавпа. Мая встала й підійшла до Кіша, він сидів, втиснутий у свій фотель, так само, як перед виступом: ноги в лакових мештах, нерухомі долоні на бильцях.

— Я теж виїжджаю, — сказав він.

Попрощалися на віддалі — вона стояла, він сидів.

Піднесла руку, щоб тим жестом сказати йому “до побачення”. Потім відійшла. Тоді до нього підійшов хлопчик. Бачила краєм ока, як вони хвилину розмовляли. Не чула, про що. Побачила тільки, що Кіш нахилився до хлопчика, а потім ніжно поцілував його в чоло. Вона шарпнулася і відчула у крові тисячі голок. Стримуючи різкість, взяла хлопчика за руку. Повернулася до будиночка. Вона довго намилювала його та шурувала під душем.

— Дай мені спокій, ти що, не чуєш? — протестував малий, а потім розплакався, ніби вірив, що вся його магічна сила стекла з водою.

Повільно і ретельно вона пакувала обидва наплічники. Одяг згортала в рулони — займатиме менше місця. На столику поклала їхні паспорти, картки щеплень, книжечку з розкладом авіарейсів, купку банкнот у трьох валютах, кредитні картки та інші дрібниці. У кишені наплічника позапихали кілька прекрасних мушель — контрабанда, і кілька, відполірованих океаном шматків світлого дерева. Хлопчик із жалем перебирав свою колекцію мушель. Вирішив віднести їх на пляж.

Коли малий заснув, вона поклала наплічники біля дверей і вийшла на терасу з книжкою. Сіла. Витягнула ноги і закурила. Здалеку бачила маленьку фігурку Майка — гасив світло. Бачила будиночки, що причаїлися у тропічних чагарниках, криївки для маленьких беззахисних людських тіл, які розпускаються у сні.

Розгорнула книжку. Читала неуважно, аж північне холодне місто почало зникати. Спочатку воно замовкло — сунули безголосі трамваї, а їхні номери затиралися, не чути було вологого звуку кроків на блискучій від дощу бруківці, не шуміли автомобілі, що повзли вулицями, мовчали дзвінки біля дверей крамниць. Годинники на вежах жестами показували повні години.

Потім затиралися деталі, найдрібніші, властиво, несуттєві: символічно огороджена ланцюжком клумба, ланцюжок більше пасував би для біжутерії, ніж для паркана, дерев’яні рами крамничних вітрин і картонні цінники біля товарів, металеві поручні балконів, вкриті плямами іржі, фіранки, затягнуті на вікна і кабелі, які сполучають вікна з лісом антен на дахах. У тумані розпливалися дахи та костельні вежі. Місто кришилося у поривах мокрого вітру, розпливалося, як легковажна мозаїка з мікроскопічних пікселів, а з-під цього щоразу чіткіше пробивався, ще малопомітний, але вже знайомий, майже статичний образ дна морського, колонії актиній, що непомітно пульсують у такт із морськими течіями, і самотні морські їжаки з блакитно-чорним оком, вліпленим нерухомо в неіснуюче небо.

Це чиста невинна країна, місце без думок, без людини, без спогадів. Край, де панують прості закони, яких не треба розуміти, тут час — це хвиля, постає і зникає.

Його мешканці — безконечно безпечні.

Рано-вранці, перед сніданком, коли вже всі речі були зібрані, вони обоє зійшли на пляж. Звідти побачили якусь метушню біля будиночка Кіша. Там був Майк, асистент і ще двоє незнайомих чоловіків. Їхня моторка стояла пришвартована до пірса. За хвилину молодий асистент і чужий чоловік винесли тіло Кіша й понесли його стежкою вниз, де під пальмовим дахом ресторану стояли ноші. Тягнули його, тримаючи попід пахви та під коліна. Здалеку могла тільки помітити, що він був у тому самому чорному одязі, застібнутий під саму шию.

Повільно повернула голову й очима шукала хлопчика — він нічого не помітив. Стояв навпочіпки над своєю колекцією мушель і вибирав найгарніші, щоб вкинути їх у море.

Спокійно підійшла до сина, розпружена, несподівано легка, майже щаслива, і присіла біля нього, закриваючи це неприємне видовище. Малювала пальцем на піску візерунки, і вони довго викладали на них мушлі у складні колоподібні фігури, поки Кіш не зник.

За дві години, коли вони сідали в моторку, бачили, як приплив підмиває їхню мандалу. Мушлі, що стужилися, поверталися до моря.

Спочатку вони дісталися до материка, а потім годинами їхали крізь джунглі. У сутінках втомлений хлопчик заснув, поклавши голову на її плече.

Вона бачила, як вогні буса повзуть розігрітим асфальтом і відкривають півколо рухомої сцени, яка пересувається вперед, занепокоєно шукаючи в темряві свого актора. На околицях міста сцена посвітліла, а потім зовсім зникла в заграві летовища.

Примітки

1

Тут і далі виділений текст в оригіналі подано українською мовою в латинській транслітерації.

2

Анцуґ — костюм (з нім.). Прим, перекладача.

1 ... 55 56
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ольга Токарчук. Останні історії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ольга Токарчук. Останні історії"