Читати книгу - "Homo Deus"

Що ж стосується ідеї про те, що давні євреї ретельно зберігали біблійний текст без додавання чи вилучення будь-чого, то вчені зазначають, що біблійний іудаїзм не був релігією, яка засновувалася на біблійних текстах. Радше це був типовий для залізної доби культ, подібний до культів багатьох сусідів на Близькому Сході. У ньому не було синагог, єшиботів, рабинів, і навіть Біблії. Замість цього були спеціальні храмові ритуали, більшість із яких передбачали жертвоприношення тварин ревнивому небесному богові, щоб він міг поблагословити своїх людей сезонними дощами й військовими перемогами. Його релігійна еліта складалася зі священицьких сімей, які всім завдячували походженню і нічим — інтелектуальній майстерності. Здебільшого неписьменні священики займалися церемоніями у храмах і не мали часу для письма чи вивчення манускриптів.

Протягом періоду Другого храму поступово сформувалася релігійна еліта — конкурент. Частково завдяки впливу персів і греків іудейські вчені, які писали й пояснювали тексти, ставали дедалі яскравішими. Ці вчені фактично стали відомі як рабини, а тексти, які вони складали, назвали Біблією. Влада рабинів базувалася на індивідуальних інтелектуальних здібностях, а не на походженні. Зіткнення нової письменної еліти зі старими священицькими сім’ями було неминучим. На щастя для рабинів, римляни спалили Єрусалим і його храм у 70 році н. е., тим самим придушивши Велике єврейське повстання. Зі спаленим храмом священицькі сім’ї втратили релігійну владу, економічну основу і сам raison d’etre[13]. Традиційний іудаїзм — іудаїзм храмів, священиків і воїнів-головорізів — зник. Його місце зайняв новий іудаїзм книжок, рабинів і педантичних учених. Головною силою вчених була інтерпретація. Вони використовували свою здатність не лише пояснювати, як всемогутній Бог дозволив спалити його храм, а й закривати внутрішні розриви між старим іудаїзмом, описаним у біблійних оповідях, і дуже відмінним іудаїзмом, який вони створили.

Тож, згідно з твердими науковими знаннями, заборона гомосексуалізму в книзі Левит не відображає нічого більшого, ніж упередження кількох священиків і вчених у стародавньому Єрусалимі. Хоча наука не може вирішити, чи люди повинні виконувати накази Бога, вона може розповісти багато доречного про походження Біблії. Якщо угандійські політики думають, що та влада, яка створила космос, галактики й чорні діри, страшенно розсердиться, щойно два Homo sapiens чоловічої статі порозважаються разом, наука допоможе їм звільнитися від цього дивного уявлення.

СВЯТА ДОГМА

Правду кажучи, не завжди легко відділити моральні судження від фактологічних тверджень. Релігії мають дратівливу тенденцію перетворювати фактологічні твердження на моральні судження, тим самим створюючи серйозну плутанину і збиваючи з пантелику там, де мали би бути відносно прості дебати. Тож фактологічне твердження «Бог написав Біблію» надто часто перетворюється на моральний наказ «ви повинні вірити, що Бог написав Біблію». Проста віра в це фактологічне твердження стає чеснотою, а сумніви — жахливим гріхом.

І навпаки, моральні судження часто ховають в собі фактологічні твердження, які поборники не заморочуються згадувати; вважаючи, що вони безсумнівно встановлені. Так, моральне судження «людське життя священне» (що наука не спроможна перевірити) може ховати в собі фактологічне твердження «кожна людина має вічну душу» (що відкрите для наукового обговорення). Подібно до цього) коли американські націоналісти проголошують «американська нація священна», це начебто моральне судження фактично наводить на думку про фактологічні твердження на зразок «США започаткували більшість моральних, наукових та економічних досягнень останніх кількох століть». Хоча неможливо науково ретельно перевірити заяву про те, що американська нація священна, але якщо ми «розпакуємо» це судження, то цілком зможемо науково перевірити, чи США справді відповідальні за непропорційно велику частку моральних, наукових та економічних досягнень.

Це привело деяких філософів, таких як Сем Гарріс, до висновку, що наука завжди може розв’язати моральні дилеми, бо людські цінності завжди криють у собі певні фактологічні твердження. Гарріс думає, що всі люди поділяють єдину найвищу цінність — мінімізацію страждань і максимізацію щастя, а, отже, усі моральні дебати є фактологічними аргументами стосовно найефективнішого способу максимізувати щастя. Ісламські фундаменталісти прагнуть потрапити на небо, щоб бути щасливими, ліберали вірять, що збільшення людської свободи максимізує щастя, а німецькі націоналісти думають, що кожному стане краще, якщо Берліну дозволять керувати планетою. Згідно з Гаррісом, ісламісти, ліберали й націоналісти не ведуть моральних суперечок: вони мають фактологічні розбіжності стосовно того, як найкраще реалізувати їхню спільну мету.

Але, навіть якщо Гарріс правий і навіть якщо всі люди плекають надію на щастя, на практиці буде неймовірно важко використовувати це розуміння для розв’язання моральних суперечок, зокрема тому, що в нас немає наукового визначення щастя чи одиниць його вимірювання. Повернімося знову до прикладу з дамбою «Три ущелини». Навіть якщо ми погодимось, що найвищою метою цього проекту було бажання зробити увесь світ найщасливішим місцем, як ми можемо говорити про те, що генерування дешевої електроенергії робить більший внесок у глобальне щастя, аніж захист традиційного способу життя чи порятунок рідкісного китайського річкового дельфіна? Допоки ми не розшифрували таємницю людської свідомості, не можемо розробити універсальну мірку для щастя й страждання і не знаємо, як порівняти щастя і страждання окремих індивідів, не кажучи вже про різні види. Скільки одиниць щастя генерується, коли мільярд китайців отримує дешеву електрику? Скільки одиниць страждань створюється, коли вимирає увесь вид дельфінів? Справді, чи щастя і страждання є математичними величинами, які можна додавати або віднімати? Приємно їсти морозиво, ще приємніше знайти справжнє кохання: то чи думаєте ви, що, коли достатньо наїстися морозива, сумарне задоволення може дорівнювати захвату від справжнього кохання?

А отже, хоча наука може зробити значно більший внесок в етичні дебати, ніж ми думаємо, існує межа, яку вона не може переступити, принаймні нині. Без провідної руки якоїсь релігії неможливо підтримувати суспільний порядок у великих масштабах. Навіть університети й лабораторії потребують релігійного підкріплення. Релігія сприяє моральному виправданню наукових досліджень, а натомість починає впливати на порядок денний науки та на використання наукових відкриттів. Тож ви не зможете зрозуміти історію науки без урахування релігійних вірувань. Учені рідко застановлюються над цим фактом, однак Наукова революція сама почалася в одному з наидогматичніших, нетолерантних і релігійних суспільств в історії.

ПОЛЮВАННЯ НА ВІДЬОМ

Ми часто асоціюємо науку із цінностями світськості й толерантності. Якщо так, то рання модерна Європа була