Читати книгу - "Королівство, Galina Vasilievna Moskalets"

частина друга

Повернення королівства 

1

Великий смуток зійшов на Королівство: помер король Даниїл. Помер не так, як належить, вдома, серед рідних та близьких, а у в'язниці – там, де його тримали крутиголовці, розпускаючи плітки про хворобу, що опанувала душу й тіло Його величності через втрату єдиного сина і спадкоємця. Правду знало так небагато людей, що позбутись небезпечних свідків було дуже легко. Імперія, з її тисячолітнім досвідом зрад, переворотів, інтриг, вміла ховати кінці у воду.

Король помер перед самим світанком, якраз тоді, коли син його Серпень сидів на ганку вбогої хатини й дивився на зорі. Можливо, так було краще, бо на дванадцяту годину опівдні крутиголовці призначили ганебне зречення корони. Але в цей час їм довелось оголосити про смерть короля. Було приспущено зелені прапори зі срібною пір'їною, а всі дзеркала в Королівстві запнули темними покривалами, щоб душа короля не заблукала в задзеркальних світах. І тоді, рівно опівдні, відчинився Великий Льох, в якому опинились Королівство і Граничний світ. Зникли всі невидимі кордони, що існували задля того, аби не впускати і не випускати зла, хоча завжди існуватимуть щілини, через які воно просочуватиметься. Щоб зрозуміти, що таке Великий Льох, уявімо собі місце, куди не потрапляє жоден промінь сонця, і все живе там поволі нидіє і вмирає. Звісно, над Королівством, як і раніше, світитиме сонечко, зеленітиме трава... Йдеться про те, що погасне інше світло – мудрості, любові, доброти. Воно ніколи не зникало назовсім навіть у Імперії, що вже сотні років перебуває у Великому Льоху, й ніколи не зникне, доки існуватиме світ. «А що ж із Серединним світом?» – спитаєте ви. Гадаю, варто звернутись до такої правдивої книги, як «Енциклопедія Королівства», де в статті під на звою Міфи Серединного світу знаходимо таке тлумачення:

«Серединний світ – сам по собі. Він безпідставно вважає Королівство та Імперію витвором власної уяви. Немає жодних документальних підтверджень, але й не існує прямих заперечень, бо, якщо Королівство й Імперію створили вихідці з Серединного світу, то це сталося дуже давно. Серединний світ нагадує терези, одна шалька яких хилиться в бік Королівства, а інша – у бік Імперії. Від того, куди вона хилитиметься більше, залежить доля Серединного світу. Він сам обирає, з ким бути...»

Але дивна річ: коли тебе чи мене спитати, ким ми хочемо бути злими чи добрими, кожен обере добрих. Відтак цього мало. Треба стати кимось із них. Мудрість Королівства не допускалась у світ, що сам себе обирає. Висміювалась і навіть переслідувалась. Зате сюди безперешкодно проникали дуже зрозумілі погляди крутиголовців: хапай, поки інший не вхопив; бреши, коли тобі це вигідно; своя сорочка ближче до тіла і таке інше. Та й читати кримінальні романи цікавіше, ніж казки і притчі, а чаклунське ремесло дає змогу відчути себе сильнішим.

Про небезпеку появи Великого Льоху король Даниїл не раз радився з наймудрішими людьми, а ті його переконували, що доки Королівством правитиме його рід, цього не трапиться. Може настати затьмарення, як ото затемнення сонця, але довго воно не триватиме. Ці ж люди радили зробити Королівство відкритішим, перед тим усе добре обміркувавши. Смерть короля Даниїла опустила цей чудовий край, мрію знедолених з інших світів, до Великого Льоху. Це сталося б і в тому разі, якби він залишився живим і навіть вступив у боротьбу з імперськими завойовниками.

Але принц Серпень, що стояв у гурті людей перед палацом, власне, рідним своїм домом, не думав про долю Королівства і про те, що тепер він не стане королем. За його спиною, майже впритул, стояли могутні дерева Королівського парку з його виплеканими квітниками, кольоровими фонтанами, альтанками і чудовими майданчиками для дитячих забав. Зрідка падало пожовкле листя, і сонце збиралось на спочинок. Поруч із принцом стояв Марко. Він підставив долоню, і жовтий лист впав просто на неї. Це було дивно, бо тільки почалося літо. Однак у Великому Льоху все по-іншому...

Уже три години Серпень стояв заціпенілий і блідий перед палацовою площею, не проронивши ні слова. Міський люд прийшов сюди, почувши про смерть улюбленого короля. Хтозна, чого вони чекали. Дивились на прапори з жалобними стрічками, замкнену браму, вантажівки з озброєними крутиголовцями, що півколом оточили площу, і думали, що так, як було колись, уже більше не буде. Ця просто вбрана, непримітна юрба, яка ніколи не тримала в руках зброї, а в серці ненависті, нічим не загрожувала імперським чиновникам. Зараз у палаці вирішувались проблеми надзвичайної ваги. Вікна були зачинені й завішані чимось темним.

Король так довго хворів, що до його смерті можна було підготуватись. Однак мало хто вірив, що Даниїл отак просто зречеться корони. Він мусив би щось наостанок вчинити, аби залишитись у пам'яті народу гарним королем.

Марко вмовив Серпня натягнути на голову капелюха з великими крисами і вбратися в джинси та футболку. Одежа студента Академії, як і синій халат бібліотекаря чи вчительська мантія викликала б підозру в імперських стражників. Принц, хоча й умився з дороги і дещо поїв, нагадував тіло без душі. Усе це було для Марка нестерпним, але він, як умів, приховував свій біль і почуття провини невідомо за що, готовий кожної миті захистити товариша, якщо той не втримає горе в своєму серці. На Оксамитовій вежі бамкнув годинник, а потім спокійно відміряв шість годин пополудні. По тілу принца пробіг дрож. Серпень прокинувся від заціпеніння, повернувся до Марка з очима, повними сліз, й прошепотів сухими устами слова, які ніхто ніколи не казав у Королівстві і які безмежно здивували товариша:

– Королівство – це я...

І продовжив:

– Королівство – це ти.

Один за одним жовті й червоні листки відривалися від гілок і падали на голови та плечі людей.

Що за диво? – стиха перемовлялись вони. – Куди поділось літо?

2

У столичному передмісті, яке називалось Зеленими Кутками, більшість будиночків так обросли садами, що в деяких видно було лише вікно, десь двері, а ще від іншого залишився клапоть помальованої нажовто стіни. В одному з тих будиночків, оточеному живоплотом, за яким одразу починалися поля та городи, зупинилися прибульці з Серединного світу. Там не було вже дороги, а така собі стежка, по якій міг би ще проїхати невеликий коник із візочком, а вже авто зачіпало б кущі. Стежка звужувалася,