Читати книгу - "Ігри долі, Анна Квітка"

Евсун зайшла в кімнату й одразу відчула, як сльози навертаються на очі. Вона більше не могла тримати все в собі. Руки тремтіли, а серце шалено билося в грудях. Їй було боляче. Дуже боляче. Все, що сталося, усе, що вона пережила, — наче отрута розтікалося по її венах. Їй було огидно. Від нього. Від себе. Від цього життя.

Вона впала на ліжко й закрила обличчя руками. Чому він знову з’явився? Чому не дає їй жити? Вона не хотіла, щоб Емір торкався її, не хотіла відчувати його тепло, його дотики. А ще більше вона ненавиділа те, як серце все ще, всупереч усьому, реагувало на нього.

Вночі Евсун не могла заснути. Думки не давали спокою. Вона дивилася у стелю, немов шукала там відповіді. Але їх не було. Врешті-решт вона прийняла рішення.

Наступного ранку.

Всі зібралися на сніданок, окрім Евсун.

— Я піду покличу її, — сказав Селім і піднявся на другий поверх.

Але, зайшовши до кімнати, він застиг на місці.

Ліжко акуратно застелене. Речі на своїх місцях. Жодного натяку на те, що вона тут ночувала.

Очі хлопця розширилися від шоку. Він відчув, як по тілу пробіг холодний дрож.

Він вибіг із кімнати і закричав:

— Брате Левенте! Евсун немає!

Левент рвучко підняв голову.

— Що значить немає? — він стрімко зайшов у кімнату сестри.

В його очах з’явилася паніка. Він метнувся до шафи, подивився під ліжко, хоча розумів, що це безглуздо. Але усвідомлення того, що її тут немає, накрило його хвилею страху.

На крики прибіг Емір.

— Що тут відбувається?

Левент стиснув кулаки, намагаючись зібратися.

— Селіме, вийди.

— Але, брате…

— Селіме! — гримнув Левент.

Селім розгублено глянув на нього, але послухався.

Левент глибоко вдихнув і подивився на Еміра.

— Ти не знаєш, де Евсун?

— Ні, Левенте. Що сталося?

— Евсун зникла. Я думаю, це пов’язано з учорашніми погрозами.

Раптом Селім вбіг назад до кімнати.

— Я знаю, хто викрав Евсун!

Левент обернувся до нього.

— Хто?! Кажи!

Селім мовчки простягнув йому листа. Левент схопив його, швидко пробігся очима по рядках, а потім люто стиснув папір у руці.

— Чорт забирай!

Емір підійшов ближче.

— Що там написано?

Левент глянув на нього, а потім глухо промовив:

— Це Явуз.

Селім важко зітхнув.

— Після всього, що він зробив…

Левент нахмурився.

— Що він зробив, Селіме?

Селім опустив погляд.

— Пане Левенте… це таємниця…

Левент стиснув кулаки.

— Евсун зараз у його руках! Кажи негайно!

Селім заплющив очі, а потім тихо промовив:

— Він… взяв її силою.

У кімнаті запанувала гробова тиша.

Левент різко відступив назад, наче від удару.

— Що?! Як це?! Чому я про це не знав?!

— Саме тому вони і розлучилися… через це, — гірко сказав Селім.

Левент вибухнув люттю.

— Я його…

Емір схопив його за плечі.

— Левенте, заспокойся! Ми знайдемо її!

Але в цей момент Емір відчув, як його власне серце стислося від болю. Він міг знову втратити Евсун.

Серце шалено калатало, груди стиснуло від безсилля.

Він уже одного разу втратив її…

Але вдруге він цього не допустить.