Читати книгу - "Небо сингулярності, Чарлз Строс"

під час тривалих експедицій та оголошувати їх новими володіннями Імператора. За кілька років такі апарати могли повністю описати незалюднену систему, а потім передати одержані дані лінійному крейсеру на його зворотному шляху. Це неабияк підвищувало бойову спроможність колоніальних картографів, здатних одночасно вивчати по три системи.

Глибоко в нутрощах «Владаря Ванека» із двохлітнього сну якраз прокидався один такий безпілотний апарат. Під пильним наглядом двох гауптбоцманів метушилося відділення матросів: вони відгвинчували важкі шланги подачі пального, закривали оглядові лючки. Вкладений у своїй обшитій свинцем труні, безпілотник номер один булькав і пілікав, лежачи на пузі, повному реакційної маси та рідкої води для охолодження. Тихо дзижчав компактний термоядерний реактор, поки його плазмові прискорювачі на хвилі биття майже зі швидкістю світла вгамселювали суміш електронів та піонів у потік іонів літію; дробилися нейтрони, насичували кожух водяних труб, гріли їх і нагнітали хвилі на замкнуту систему охолодження. Для виконання цього завдання апарату були не потрібні сонячні батареї — вторинне джерело живлення, — тому зараз вони лежали складені одна на одну в дальньому кінці відсіку.

— П’ять хвилин до старту. Пусковий доповідає, що головний реактор замкнуто. Паливна команда повністю прибрала шланги. Тиск у баках постійний. Чекаємо на остаточну телеметрію.

— Виконуйте. — Ілля терпляче спостерігав за тим, як команда Марека відстежувала пускову процедуру. Сковзнули вхідні двері в рубку, і він на мить відірвався, щоб поглянути на те, хто прийшов. Ні, це був не капітан, і не комодор, а просто шпигунка, ой, ні — дипломат із Землі. На неї було шкода витраченого повітря й простору, міркував фреґатенкапітан, хоча розумів причини, через які адмірал зі своїм штабом не перешкоджали цій нишпорці.

— Що запускаєте? — поцікавилася вона.

— Дослідний зонд.

— Що досліджуєте?

Він розвернувся і витріщився на неї.

— Щось я не пам’ятаю жодних розпоряджень, які би вповноважували вас здійснювати спостереження за чим-небудь іще, крім військових дій, — зауважив чоловік.

Інспекторка знизала плечима, наче намагаючись ігнорувати його образи.

— Можливо, якби ви повідомили мені, що шукаєте, я би допомогла в пошуках, — відповіла жінка.

— Навряд чи. — Він одвернувся від неї. — Статус, лейтенанте?

— Дві хвилини до пуску. Остаточну телеметрію одержали. Також маємо дозвіл бортових систем управління. Все заворушилося. Чекаємо дані з контрольного вентиля паливних баків і відведення пускової напрямної. За шістдесят секунд — планова розгерметизація відсіку.

— То це поштова капсула, — тихо промовила інспекторка. — Чекаєте на лист із дому, командире?

— Ви мене дратуєте, — знічев’я промовив Ілля. — А це погана ідея! Агов, ви там! Статус?!

— За даними сенсорів, триває розгерметизація відсіку. Відкриваємо зовнішній пусковий люк… живлення напрямної відключено, перемикаємо зонд на автономні джерела… готово. Пташка повністю готова, фреґатенкапітане. Пуск за хвилину. Триває остаточна передполітна самодіагностика.

— Командире, це моя робота — ставити незручні питання. Зараз дуже важливо спитати про те…

— Тиша, будь ласка!

— …чи артефакт, який ви збираєтеся зондувати, опинився тут згідно з наказами вашого Адміралтейства чи завдяки Фестивалю.

— Пуск за тридцять секунд, — доповів у тиші лейтенант Марек і підвів погляд. — Це щось через те, що я сказав?

— Про що мова? — здивувався Ілля.

Рейчел похитала головою:

— Не хочете слухати? На здоров’я, — схрестила вона руки.

— Десять секунд до пуску. Є реактивний струмінь із паливного бака. Зріст критичності реактора. Прискорення потоку мюонів номінальне. Ворота прискорювача відкриті. Ем-м… реакторний потік подвоївся, є повна тяга. П’ять секунд. Є відхід напрямної! Температура головного теплового насоса знизилась до робочої!

Палуба задвигтіла, вібруючи десь глибоко під ногами.

— Дві секунди. Є температура реактора. Є відділення кабелю. Пуск. Є повне відділення. Зонд один покинув пусковий відсік. Люк закрито. Розпочато роботу гіродинів, тиск у паливному баку максимальний, до запуску головного рушія три секунди.

Тремтіння припинилось.

— Є кут відхилення. Запалення головного рушія.

У рубці нічого не ворухнулося, але за лічені метри від обшивки схожа на хвіст ската корма зонда раптом вибухнула червоно-помаранчевим променем іонів важких металів. Апарат почав віддалятися від лінійного крейсера і водночас — розгортати обидва крила тепловипромінювачів.

Ілля прийняв рішення.

— Лейтенанте Мареку, передаю вам командування. Полковнику, ходімте зі мною.

Він відчинив двері; вона вийшла за ним у коридор.

— Куди ми?

— Поговорити.

Не чекаючи на неї, фреґатенкапітан хутко крокував у напрямку дорадчої. Вгору ліфтом, далі по коридору і в кімнату зі столом та стільцями, на щастя вільними. Коли вона зайшла, чоловік зачинив двері.

— Сідайте, — промовив він.

Інспекторка примостилася на краєчок стільця і трохи нахилилася вперед, зазираючи йому в очі зі щирим зацікавленням.

— Гадаєте, я вас на килим викликав? — почав він. — Маєте рацію, але з іншої причини.

Рейчел підняла руку.

— Дайте вгадаю. За те, що підняла політичне питання в бойовій рубці? — майже глузливо запитала вона. — Послухайте, фреґатенкапітане, поки я не піднялася до вас на палубу і не побачила, чим ви зайняті, то й сама не розуміла, в чім річ. Зате зараз, гадаю, спочатку вам справді доведеться вислухати, що я про все це думаю, а потім ще й капітану. Або командору. Або їм обом. Субординація — це прекрасно, але якщо ви надумали заволодіти тією аномалією на орбіті, то, боюся, в нас лишилося менше шести годин до того, як зчиниться буря, тож мені хотілось би встигнути передати повідомлення. Тому я була би вдячна, якби цей концерт можна було відкласти на потім, коли з’явиться трошки більше вільного часу, а зараз зайнятися кориснішими справами…

— Ви зазіхаєте на дисципліну, — тоном обвинувача проказав Ілля.

— Так, — кивнула