Читати книгу - "Престиж"

нагадувала якусь дивну клітку. Її оточували зайві, непотрібні предмети. Приміром, у лабораторії стояли прості дерев’яні стільці, деякі з яких були майже впритул присунуті до Котушки. Скрізь валявся різний мотлох: папери, інструменти, засохлі рештки їжі і навіть брудний носовичок. Поки Тесла водив мене довкола предмета своєї гордості, я люб’язно висловлював захоплення, хоча геть нічого не розумів. Ясно було одне: Котушка здатна використовувати й трансформувати неймовірну кількість енергії, що постачається з Колорадо-Спрінгз і надходить прямісінько до гори. Тесла розплатився тим, що встановив міські генератори за власний рахунок!

— Я маю вдосталь електрики. Усе, що мені потрібно! — похвалився він.— Вечорами ви в цьому переконаєтесь.

Я уточнив, що він має на увазі.

— Ви побачите, що міські ліхтарі час від часу тьмяніють, а іноді світло вимикається. Це означає, що ми працюємо! Дозвольте мені показати вам дещо.

Ми вийшли з ветхої будівлі, перетнули вибоїсту ділянку землі і невдовзі дісталися місця, де схил круто обривався. Далеко внизу, мов на долоні, розкинувся Колорадо-Спрінгз, що мерехтів у сонячному мареві.

— Якщо ви завітаєте сюди ввечері, я продемонструю вам, як це відбувається,— пообіцяв Тесла.— Одним порухом важеля я можу занурити все місто в темряву.

Коли ми рушили назад, він повторив:

— Ви неодмінно маєте прийти до мене вночі. Ніч — найкращий час у горах. Ви, певно, помітили, що тутешні краєвиди є монументальними, але не викликають особливої цікавості. З одного боку немає нічого, крім скелястих хребтів, а з іншого — пласка, як дошка, рівнина. Немає сенсу дивитися вниз чи роззиратися довкола. Справжнє диво — над нами! — Він звів очі до неба.— Ніколи раніше я не милувався таким прозорим повітрям, таким прекрасним місячним сяйвом. І ніде я не бачив таких потужних гроз! Я обрав це місце саме тому, що тут часто бушують грози. До слова, зараз насувається одна з них.

Я озирнувся, шукаючи добре знайомі купчасті хмаринки вдалині або темні, набухлі дощем клуби хмар, що затягують небо перед грозою, але ніщо не затьмарювало чисту блакить. Повітря теж залишалося свіжим і підбадьорливим, без жодного натяку на зловісну задуху, що завжди передвіщає зливу.

— Гроза очікується ввечері, після сьомої. Треба подивитися на мій когерер, аби визначити точний час.

Ми повернулися до лабораторії. Дорогою я вгледів Ренді Гілпіна, який зупинив екіпаж доволі далеко. Він помахав мені рукою, і я відповів тим самим.

Тесла вказав на один із пристроїв, які привернули мою увагу раніше.

— Цей прилад показує, що гроза щойно знялася в районі Сентрал-Сіті, миль за вісімдесят на північ від нас. Погляньте!

Він тицьнув пальцем у ту частину апарата, де були встановлені збільшувальні лінзи, і кілька разів постукав по корпусу. Придивившись уважніше, я зрозумів, що саме він хотів показати мені: то була крихітна елект­рична іскорка, що проскакувала між двома металевими стрижнями.

— Коли загоряється іскра, це означає, що прилад реєструє спалах блискавки,— пояснив Тесла.— Іноді я бачу розряд у своїй лабораторії, а гуркіт грому долинає сюди більш ніж за годину.

Я збирався висловити свою недовіру, але згадав, що маю справу з серйозним ученим. Він підійшов до ­іншого приладу, поряд із когерером, і записав два-три показання. Я рушив слідом за ним.

— Містере Енджер,— мовив Тесла,— я просив би вас глянути на годинник сьогодні ввечері, коли ви побачите першу блискавку. Запам’ятайте час. За моїми підрахунками, це станеться між сьомою п’ятнадцять і сьомою двадцять.

— Невже ви здатні визначити точну мить?

— У межах п’яти хвилин.

— На цьому можна заробити великі гроші! — скрикнув я.

Тесла зберігав байдужий вираз обличчя.

— Гроші мало цікавлять мене,— сказав він.— Я експериментатор. Моя основна мета — дізнатися, коли зчиниться буря, й отримати якомога більше користі від цієї інформації.— Він глянув у бік Гілпіна, який чекав на мене.— Бачу, ваш екіпаж повернувся. Чи плануєте ви навідатися до мене ще раз?

— Я приїхав до Колорадо-Спрінгз з однією-єдиною метою,— зізнався я.— Маю до вас ділову пропозицію.

— Мій досвід засвідчує, що це найкращий різновид пропозиції,— без тіні жарту відгукнувся Тесла.— Чекаю на вас післязавтра.

Він пояснив, що завтра буде заклопотаний, бо має поїхати на вокзал і забрати нове обладнання.

На цьому ми попрощалися, і Гілпін відвіз мене до міста.

Мушу записати, що рівно о сьомій дев’ятнадцять у міс­ті було видно блискавку і наступної миті небом прокотився гуркіт грому. Потім зчинилася страшенна гроза (ніколи в житті не бачив подібної). Я ризикнув вийти на балкон свого готельного номера і спрямував погляд на вершини Пайкс-Піку, сподіваючись розгледіти лабораторію Тесли. Усе тонуло в темряві.

13 липня 1900

Сьогодні Тесла продемонстрував мені, як працює його Котушка.

Спершу він спитав, чи маю я міцні нерви, і я відповів ствердно. Тоді Тесла дав мені потримати залізний брусок, прикутий до підлоги довгим ланцюгом. Він приніс велику скляну колбу, заповнену чи то димом, чи то газом, і поставив її на стіл переді мною. Стискаючи брусок у лівій долоні, я за вказівкою Тесли поклав праву долоню на скляну посудину. Всередині колби раптом зблиснув яскравий спалах, і я відчув, як волосся на руках стало дибки. Стривожений, я відступив назад, і світло відразу згасло. Помітивши веселу усмішку Тесли, я вдруге притиснув долоню до скла й не відпускав, коли страхітливе сяйво з’явилося знову.

Трохи згодом ми провели низку подібних експериментів; деякі з них я бачив, коли Тесла демонстрував їх лондонській публіці. Налаштований не виявляти свого хвилювання, я стоїчно витримав випробування елект­ричними розрядами на кожному приладі. Нарешті Тесла спитав, чи не заперечую я посидіти в електричному полі Експериментальної Котушки, коли він збільшить напругу до двадцяти мільйонів вольт!

— А це безпечно? — поцікавився я, випнувши підборіддя з таким виглядом, ніби ризик — звична справа для мене.

— Даю вам слово, сер. Ви ж приїхали сюди заради експериментів, чи не так?

— Саме так,— підтвердив я.

Тесла жестом наказав мені сісти на один із дерев’яних стільців, і я підкорився. Містер Еллі ступив уперед і підсунув другий стілець ближче до мене. Усівшись, він простяг мені газету.

— Побачимо, чи зможете ви читати при надприродному світлі! — мовив він, і обидва захихотіли.

Я теж усміхнувся, і Тесла смикнув за якесь залізне руків’я. Несподівано полихнув електричний розряд, що супроводжувався оглушливим тріском. Енергія вирвалася з витків дротів, що стелилися над моєю головою, розкриваючись, мов пелюстки гігантської смертоносної хризантеми. Ошелешений, я спостерігав за тим, як в’юнкі електричні блискавки, що плювалися вогнем, поповзли вгору, обвилися довкола голівки котушки, а потім зазміїлися вниз, до мене та Еллі, немовби переслідуючи здобич. Еллі сидів нерухомо, тож я змусив себе не ворушитися. Аж раптом одна з блискавок торкнулася мене й заметалася туди-сюди, уздовж мого тіла, неначе повторюю­чи його обриси. Я знову відчув, як по шкірі побігли мурахи, світло мало не засліпило мені очі, але не було ні болю, ні печіння, ні електричного удару.

Еллі вказав на газету, яку я досі стискав у руці. Витягнувши її перед собою, я переконався, що сяйво було аж надто яскравим для читання. Дві іскри пронеслися по одній зі сторінок, ніби хтось намагався підпалити папір. Якимось дивовижним, магічним