Читати книгу - "Зіграємо в сім'ю, сестричко?, Соломія Даймонд"

В кімнаті запанувала тиша. Всі мовчки обмінювалися поглядами.

— Гаразд. — Теодор спробував піднятися, але я знову припер його до паркету.

— На колінах.

Він важко видихнув, але не став перечити мені. Думаю, що все ж таки він не дуже хоче прощатись зі своїм нікчемним життям.

— Міє, — він звернувся до моєї дівчини й поглянув на неї. — Пробач мені за ту ситуацію, що склалася  випускному. Більше це не повториться.

Не знаю чи були щирими його слова, але я все ж відпустив його.

— Більше ніколи не попадайся мені на очі! — додав я, коли Теодор вже покидав кімнату. 

Двері зачинились і я одразу кинувся до своєї дівчини. Мія закутала мене у свої обійми, схлипуючи на моєму плечі.

— Все гаразд, діамантику. Пробач, якщо я налякав тебе.

— Я просто рада, що це все закінчилося. Чомусь мені стало легше...

— Алексе, сьогодні сталося багато чого. Думаю, що вам обом потрібно відпочити.

Я схвально кивнув на слова тренера.