Читати книгу - "Нові пригоди Електроніка"

його, наздоганяла. — Адже я серйозно.

І тут Електронік покликав на поміч Рессі:

— Рессі, до мене!..

Але Рессі з’явився не відразу.

Двоє бігли нічним шосе, й місяць сріблив їхні спини і блискотливі п’яти. Бігуни були схожі на гігантських світляків.

На кілька хвилин раніше Рессі викликав інший голос.

Сироїжкіну снився сон: сутичка незнайомих людей з літаючим собакою. І він мимоволі промовив магічні слова. Переговорна коробочка лежала на тумбочці. Рессі, що планерував над табором, почув заклик. Він ковзнув у відчинене вікно й звалився Сироїжкіну прямо на груди.

— А-а-а! — закричав Сергій, прокидаючись. — А-а, це ти, Рессі, — сказав він, заспокоюючись. — Ти мені снився.

Рессі стрибнув на підлогу. Вся палата в одну мить схопилася з ліжок.

— Хто це? Що за звір? Привид Рессі? — пролунали невдоволені, напівсонні голоси. — Та це ж Рессі!

І відразу ж Рідкісного Собаку взяли в полон хлопчаки, що заходилися вистрибувати. Вони напнули на себе й на Рессі білі простирадла й, пританцьовуючи, закружляли навколо нього.

Це щось та важить, І це не слова — Відданіш за пса Створіння не бува. Відданіш за пса, Ласкавіш за пса, Потішніше за пса Створіння не бува! —

співали хлопчаки. Сергій весело акомпанував на гітарі.

Черговий вожатий, обходячи табір, не повірив сам собі: о другій годині ночі передають фільм про Електроніка по телику? Не може бути!

Він прислухався: хвацька пісня й досі лунала.

Коли вожатий заглянув у палату до хлопців, він побачив дивну картину. П’ятеро привидів у білому гасали з дикими криками по кімнаті, а шостий ширяв під стелею.

— Пора спати, — суворо сказав черговий, хоч йому дуже хотілося разом з усіма пограти з Рідкісним Собакою.

Хлопці уляглися на постелі. А Рессі, скинувши простирадло, шугонув до зірок.

Він побачив їх ще здалеку: дві сріблясті фігури випірнули з лісу й швидко наближалися до табору.

— Ні, я серйозно, — не відставала Елечка. — Дівчата весь час говорять про це, а пояснити не можуть. Що таке кохання?

— По-моєму, це відданість людині, — відповів після деякого роздуму Елек. — Або людству.

— Я віддана людині, — одразу ж озвалася Елечка. — Але нікому не кажу про це й не пишу людям записки… Поясни, будь ласка, точніше…

— Ти все зрозумієш сама, — кинув через плече хлопчак. — Через місяць… А може, й через рік…

— Через рік?! — вигукнула Елечка. Вона сіпнула хлопчака за рукав. — Я машина, Я не можу вхолосту працювати цілий рік… І навіть місяць… Я хочу зрозуміти зараз.

Електронік обернувся до неї. Темні немиготливі очі уп’ялися в його зіниці.

— Коли ти зміниш неусмішливі очі на усмішливі? — запитав він.

— А тобі що — не подобаються неусмішливі очі? — запально спитала вона. — Хіба вони не схожі на людські?

— Бувають і такі, — пробурмотів Елек.

— Зараз же все поясни! — зажадала дівчинка з очима, які не сміються.

— Зараз, повір мені, ти нічого не зрозумієш…

— Зрозумію… Постараюся зрозуміти…

І тоді Електронік вдруге покликав Рессі. Собака приземлився біля самих їхніх ніг.

— Засвіти полярне сяйво! — звелів йому господар. Рессі ракетою стартував з місця і став кружляти

високо над табором. Там, де його прозорі крила перетинали зоряні промені, раптом спалахували хвилі мерехтливого світла. І от по чорному нічному небу розлилося багатобарвне космічне море.

— Це і є полярне сяйво? — запитала Елечка.

— Так. Дивись і слухай!

На її обличчі миготіли рожеві, блакитні, жовті відблиски, й вона, закинувши вгору голову, дивилась і слухала.

— Хто

Геометричне середнє

Споміж атомом і сонцем?

Ці слова прийшли немовби нізвідки, з глибини Всесвіту, хоч їх промовив звичайний електронний хлопчик. І Елечка запитала:

— А насправді, хто це — геометричне середнє?

Ти І перше і останнє — Втілення краси і доброти, Яке, позбавлене пізнання Будови речовини, Слухаючи у здивуванні Ці словникові холоднини, Не здатна зрозуміти їх звучання, Будучи жахливо молодою…

— Я? Жахливо молода? — здивувалася Елечка й, наблизившись до озера, заглянула в його темне дзеркало. — Втілення краси? Що це?..

А Електронік закінчував вірш видатного поета:

Отже, Отака ти, Середнє щось Між атомом й зорею.

— Дивні слова! — сказала Електронічка. — Це і є кохання?

Електронік мовчав.

— Дивні слова, — повторила Елечка. — Хоч у них щось приховується… Між атомом і зорею…

Раптом слабкий струм пробіг по всьому її