read-books.club » Фантастика » Аеліта. Гіперболоїд інженера Гаріна 📚 - Українською

Читати книгу - "Аеліта. Гіперболоїд інженера Гаріна"

144
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Аеліта. Гіперболоїд інженера Гаріна" автора Олексій Миколайович Толстой. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 54 55 56 ... 129
Перейти на сторінку:
їм Париж.

На площі Зірки лімузин Зої Монроз наздогнав найману машину; у ній сиділи Семенов і чоловік з жовтим жирним обличчям та запиленими вусами. Обидва вони, нахилившись уперед, з якоюсь несамовитістю стежили за маленьким зеленим автомобілем, що завертав площею Зірки до зупинки підземної дороги.

Семенов показував на нього своєму шоферові, але крізь потік машин пробитися було важко. Нарешті пробились і щодуху помчали навперейми зелененькому автомобільчику. Та він уже спинився біля метрополітену. З нього вискочила людина середнього зросту, у широкому коверкотовому пальті і зникла під землею.

Все це сталося за дві-три хвилини на очах у Роллінга і Зої. Вона крикнула шоферові, щоб той звернув до метро. Вони спинилися майже одночасно з машиною Семенова. Жестикулюючи палицею, він підбіг до лімузина, відчинив кришталеві дверцята і сказав страшенно збуджено:

— Це був Гарін. Утік. Все одно. Сьогодні піду до нього на Батіньйоль, запропоную мирову. Роллінг, треба домовитися: скільки ви асигнуєте на придбання апарата. Можете бути певні — я почну діяти в межах закону. До речі, дозвольте вам представити Стася Тиклінського. Це цілком порядна людина.

Не чекаючи дозволу, Семенов гукнув Тиклінського. Той підбіг до багатого лімузина, зірвав капелюха, кланявся і цілував ручку пані Монроз.

Роллінг, не подаючи руки ні тому, ні тому, сяяв очима з глибини лімузина, як пума з клітки. Лишатися на очах усіх на площі було нерозумно.

Зоя запропонувала поїхати снідати на лівий берег, до ресторану «Лаперуз», який мало хто відвідував о цій порі року.

20

Тиклінський щохвилини кланявся, розправляв одвислі вуса, ласо поглядав на Зою Монроз і їв зі стриманою жадібністю. Роллінг похмуро сидів спиною до вікна. Семенов без угаву базікав. Зоя видавалася спокійною, чарівно всміхалась, очима показувала метрдотелеві, щоб той частіше підливав гостям у чарки. Коли подали шампанське, вона попросила Тиклінського почати оповідь.

Той зірвав з шиї серветку.

— Для пана Роллінга ми не шкодували свого життям. Ми перейшли радянський кордон під Сестрорецьком.

— Хто це — ми? — спитав Роллінг.

— Я і, коли ласка пана, мій підручний, росіянин з Варшави, офіцер армії Балаховича… Людина досить жорстока… Хай йому чорт, цей офіцер, псякрев, більше мені нашкодив, ніж допоміг. Моїм завданням було простежити, де Гарін робить досліди. Я побував у зруйнованому будинку, — пані і пан знають, звісно, що в цьому домі клятий інженер мало не розрізав мене навпіл своїм апаратом. Там, у підвалі, я знайшов сталеву смужку, — пані Зоя одержала її од мене і могла впевнитися в моїй старанності. Гарін змінив місце дослідів. Я не спав ні вдень ні вночі, бажаючи виправдати довір’я пані Зої і пана Роллінга. Я застудив собі легені в болотах на Крестовському острові, але я досяг мети. Я вистежив Гаріна. Двадцять сьомого квітня вночі ми з помічником проникли на його дачу, прив’язали Гаріна до залізного ліжка і вчинили найретельніший обшук… Нічого… Треба збожеволіти, — жодних ознак апарата… Але ж я знав, що він ховає його на дачі… Тоді мій помічник трошки різко повівся з Гаріним… Пані і пан зрозуміють наші хвилювання… Я не кажу, що ми вчинили за вказівкою пана Роллінга… Ні, мій помічник надто погарячкував…

Роллінг дивився в тарілку. Довга рука Зої Монроз, що лежала на скатертині, швиденько перебирала пальцями, сяяла відполірованими нігтями, діамантами, смарагдами, — сапфірами обручок. Тиклінський запалився, дивлячись на цю безцінну руку.

— Пані і пан уже знають, як я через добу зустрів Гаріна на поштамті. Матір божа, хто ж не злякається, зіткнувшись віч-на-віч із живим покійником! А тут ще клята міліція кинулася за мною в погоню. Ми стали жертвою ошукання: клятий Гарін підсунув замість себе когось іншого. Я вирішив ще раз обшукати дачу: там мало бути підземелля. Тієї ж ночі я пішов туди сам, приспав сторожа. Вліз у вікно… Нехай пан Роллінг зрозуміє мене правильно… Коли Тиклінський жертвує життям, то жертвує ним заради ідеї… Я міг зовсім легко вискочити назад у віконце, коли почув на дачі такий гуркіт і тріск, що у будь-кого здибилося б волосся… Еге ж, пане Роллінг, цієї хвилини я зрозумів, що господь керував вами, коли ви доручили мені вирвати у росіян жахливу зброю, котру вони можуть обернути проти всього цивілізованого світу. Це була історична хвилина, пані Зою, клянусь вам шляхетською честю. Я кинувся, як звір, на кухню, звідки долинав гармидер. Я побачив Гаріна — він звалював в одну купу до стіни столи, мішки і ящики. Помітивши мене, він схопив шкіряний чемодан, давно мені знайомий, де завжди тримав модель апарата, і вискочив у сусідню кімнату. Я вихопив револьвер і кинувся за ним. Він уже прочиняв вікно, намагаючись вискочити на вулицю. Я вистрілив, він з чемоданом з одній руці, з револьвером у другій одбіг на край кімнати, загородився ліжком і почав стріляти. Це була справжнісінька дуель, пані Зою. Куля пробила мені кашкета. Раптом Гарін затулив рота і носа якоюсь ганчіркою, навів на мене металеву трубку, — пролунав постріл, не гучніший за звук шампанського корка, і тієї ж секунди тисячі маленьких пазурів уп’ялися мені в ніс, горло, груди, почали роздирати мене, очі залилися слізьми від нестерпного болю, я заходився чхати, кашляти, середину мені вивертало, і, пробачте, пані Зою, почалася така блювота, що я впав на підлогу.

— Ди-феніл-хлор-арсин у суміші з фосгеном, по п’ятдесят відсотків кожного — дешева штука, ми озброюємо нині поліцію отакими гранатками, — зауважив Роллінг.

— Так… Пан каже істину, — це була газова гранатка… На щастя, протяг швидко видув газ. Я отямився і, напівживий, дістався додому. Я був отруєний, розбитий, агенти шукали мене по місту, лишалося тільки втекти з Ленінграда, що ми й зробили з великими небезпеками й труднощами.

Тиклінський розвів руками і схилився, віддаючись на милість. Зоя спитала:

— Ви певні, що Гарін теж утік з Росії?

— Він повинен був зникнути. Після цієї історії йому все одно довелося б давати пояснення карному розшуку.

1 ... 54 55 56 ... 129
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аеліта. Гіперболоїд інженера Гаріна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Аеліта. Гіперболоїд інженера Гаріна"