read-books.club » Наука, Освіта » Анексія: Острів Крим 📚 - Українською

Читати книгу - "Анексія: Острів Крим"

239
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Анексія: Острів Крим" автора Тарас Валерійович Березовець. Жанр книги: Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 54 55 56 ... 138
Перейти на сторінку:
Парубій так описує роботу російських спецслужб: «Що стосується Криму, то з кожним командиром про здачу військових частин говорили не випадкові люди. Говорили, як правило, або колишні одногрупники, або ті, з якими разом служили, або друзі сімей. Вони пропонували перспективу, квартири, винагороду. Це була добре підготовлена операція. Немає жодних сумнівів — ця підготовка почалася ще тоді, коли були ратифіковані Харківські угоди 27 квітня 2010 року. Путін потім у своєму інтерв’ю прямо говорив, що без нових військових частин він не зміг би цього зробити. Для мене, по суті, війна почалася тоді, коли ми за допомогою димових шашок намагалися зупинити Харківські угоди. Бо саме це стало першим кроком до кримського сценарію. Підготовка нових військових частин, ротація, робота із командирами, уведення в СБУ величезної кількості ФСБешників. Цей план, по суті, готувався роками. Я знаю, що в Донецьку й Луганську існувала ціла мережа спецагентів, які працювали останні кілька років. Вони навіть під виглядом реконструкції подій Другої світової війни вивчали розміщення українських військових частин, вербували агентів».

Українські офіцери, які були в Криму того буремного березня, в особистому спілкуванні, не під запис, повідомляли, що значну частину «зелених чоловічків» складали військові неслов’янської зовнішності. Серед них, як на знаменитому відео з Керченської переправи від 4 березня272, присутні військовослужбовці азіатської зовнішності, особливо багато було чеченців і бурятів. За кілька днів Віталій Портніков напише: «Ніякої Росії для нас більше немає. Є окупант, підступний і божевільний одночасно. І нам зовсім неважливо, як він називається і чи є шеврон на його формі. Для нас важливо, що сьогодні він знущається з наших військових у Криму, лякає нападом на інші регіони нашої країни, запускає в наші міста провокаторів, щоби зірвати із флагштока наш прапор і поставити на його місце прапор агресії і помсти. <…> Ви здобули Крим, а Україну втратили. Втратили назавжди»273.

Полковник Юлій Мамчур так згадує той день: «А 3 березня до мене приходили парламентарі від Російської Федерації. Прізвища не пам’ятаю — капітан другого рангу — сказав, що йому доручено від командувача Чорноморського флоту РФ Вітка повідомити нас, щоби ми зняли український прапор і вивісили російський. За що був виведений із частини — і все. 3-го числа ще приїжджали озброєні спецназівці на „Уралі“, хотіли територію взяти в оточення. Отримали гідну відповідь: я поклацав затвором автомата, сказав, що тільки вони стануть на нашу землю, я стрілятиму. Вони прокричали, що готові померти хоч сьогодні, але розвернулися й забралися. І до 22 березня не з’являлися».

До адміністративного кордону з Кримом також було висунуто підрозділи 79-ї окремої аеромобільної бригади, дислокованої в Миколаєві. До того протягом двох днів активісти миколаївського Автомайдану цілодобово чергували біля КПП бригади, щоби перешкодити висуненню десантників з місця постійної дислокації.

Ішлося про їхнє виселення на ділянку умовного кордону між Херсонською областю та Автономною Республікою Крим. Якби миколаївські десантники зайшли на територію Криму, це могло спричинити достатньо серйозну зміну оперативної обстановки, але, очевидно, ключову роль наразі зіграли і розлагодженість українського Генштабу, і нерішучість військового керівництва, і дії російської армії на півострові.

За даними українських та закордонних кореспондентів, береги України на Чорному морі блокували 10 військових кораблів Російської Федерації. Уздовж державного кордону в районі Харківської області було помічено рух військових колон.

Велика кількість військових у Новоросійську були готові до транспортування. У стан підвищеної готовності переведені об’єднання Балтійського флоту.

Глава РНБО Андрій Парубій зробив публічну заяву про початок мобілізації, що де-факто означало перехід на воєнний стан, хоч де-юре жоден офіційній документ його не оголошував. Згідно з рішенням РНБО ішлося тільки про початок навчальних зборів військовозобов’язаних.

В ексклюзивному коментарі для книги Олександр Турчинов розповів про свої перші кроки під час окупації Криму: «Росіяни думали, що увійдуть в Україну, охоплену хаосом безвладдя, як рятівники, але прорахувались. Ми змогли утримати ситуацію в країні та швидко відновити боєздатність армії, створити Національну гвардію та оновити силові структури. Моїм завданням було не допустити паніки в країні, привести армію в повну бойову готовність та почати мобілізацію. Тому я звернувся до громадян із закликом іти добровольцями захищати країну. Тому що мобілізація мобілізацією, але без добровольців, які готові воювати за свою Батьківщину, переломити ситуацію було неможливо. Саме так ми змогли протягом лише одного місяця, укріпивши добровольцями Національну гвардію та створивши спецбатальйони Міністерства внутрішніх справ, фактично відновити обороноспроможність країни, здатну витримати удар військових сил Російської Федерації. Тоді практично щоденно ми отримували інформацію про початок вторгнення й майже кожну ніч проводили в командному пункті, а армія зі зброєю — в окопах уздовж кордонів. Тоді російські танки впритул підходили до нашого кордону, маневрували й метрів за сто від нього розверталися. Це був такий психологічний тиск. Потім уранці російська сторона заявляла про якісь чергові навчання. Звичайно, тоді ми не могли публічно говорити про всі проблеми, навпаки — ми повинні були зупиняти паніку».

Військовий експерт Дмитро Тимчук цього дня заявив, що найбільш боєздатною одиницею в Криму є 36-та окрема бригада берегової оборони в Перевальному: «Якщо їх здолають, то подальша доля протистояння вирішена. Адже, за найскромнішими оцінками, у Крим перекинуто близько 6 тисяч [російських. — Прим. ред.] десантників».

Експерт також звернув увагу, що за часів Віктора Ющенка згідно з програмою скорочення української армії під стандарти НАТО все відбувалося еволюційно. Однак «з приходом Віктора Януковича були внесені зміни у військову доктрину, і ми стали декларувати позаблоковий статус». За оцінкою Тимчука, це означало, що, навпаки, потенціал армії тепер потрібно було нарощувати, проте армію продовжували скорочувати: «У результаті ми отримали всі ті проблеми, які маємо на сьогоднішній день. Якщо розглядати конфлікт у Криму зі стратегічного погляду, то півострів живиться водою й електроенергією з Херсонщини, тому нам необхідно зараз кинути всі сили, щоби противник не зайняв цю стратегічну область, інакше півострів буде втрачений».

Сьогодні Дмитро Тимчук коментує ці події так: «Мушу зізнатися: після двадцяти років служби в армії я все ж не усвідомлював усього ступеня її деградації, як і деградації нашого силового сектору загалом. Наприкінці лютого 2014 року, я, як

1 ... 54 55 56 ... 138
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Анексія: Острів Крим», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Анексія: Острів Крим"