Читати книгу - "Карпатський капкан"

1946 рік, 17 вересня,

готель «Комунарка», номер першого секретаря райкому,

час прокидатися.

Вранці Ернесто прокинувся з важкою головою й потягнувся рукою до графина з водою. Довгим ковтком спробував погасити спрагу, але від цього анітрохи легше не стало. Хелен уже прокинулася, привела себе в порядок — макіяж, зачіска, новий яскравий костюм. Помітивши пробудження Ернесто, зі співчуттям посміхнулася й принесла йому аспірин і склянку з водою.

— Як провів час? — запитала в’їдливо.

— О-о-о… — застогнав Охеда й захрипів: — Це було щось жахливе… Ще один такий день я не переживу, — й заплющив очі, сподіваючись ще сховатися в сон, та Хелен дала йому по щоках кілька легеньких ляпасів.

Він стрепенувся й здивовано глянув на неї червоними заспаними очима. Хелен з розумінням покивала й пальцем поманила його за собою, у ванну. Він встав, похитуючись і відчуваючи, що може не дійти, обперся об стіну й так крок за кроком добрався до лазенки. Тут сів на важку чавунну ванну й подивився на себе в дзеркало. Власне відображення не справило на нього позитивного враження, навпаки — йому стало себе шкода. Хотілося дати слово ніколи не зловживати спиртним, але утримався: зараз це — його робота. Слава Богу, що тимчасова. Перевів запитливий погляд на Хелен. Тим часом вона увімкнула воду в крані на повну потужність — вода зашуміла; майор Сміт стиха повідомила:

— Здається, наш план зіграв: Крижень не сприймає мене серйозно, бо учора бовкнув, що навчався в розвідшколі СД.

— На рахунок розвідшколи, гадаю, це правда, в нього татуювання на плечі знаєш яке?..

— Знаю — гімн СС: Wenn alle untreu werden, so bleiben wir dock treu…

— Але як?!. Hi, я не повірю, що ти встигла з ним переспати, — з перепою Ернесто ніяк не міг прийти до тями й увімкнути логіку.

— Нехай тобі твоя похмільна фантазія домалює веселі картинки. Але ти забув, що я дама пристойна… І дуже давно в розвідці, — перейшла на ламану російську: — Таварішчь Ернесто! Ві должєн біть умнім і трезвім!

— Як тут бути розумним і тверезим? — він струснув головою, намагаючись відігнати посталкогольне затьмарення. — Добре, що за вісім років проживання у Франції я загартований на кальвадосі й граппі, тільки тому й витримав атаку їхнього алкоголю на свій організм… — підвів очі на Хелен. — До речі, здається, мсьє Крижень поклав на тебе око…

Хелен скривила манірну посмішку й, увійшовши в образ Марі, заявила:

— Ми приймемо правила гри від мсьє Крижня. Цей український бугай виявився набагато примітивнішим, ніж я собі уявляла. Ми будемо до нього прихильні й трішки божевільні. І ти приймай нові правила гри. Тепер уся увага наших славних лейтенантів з МДБ буде спрямована на тебе. Вони будуть тобі наливати, будуть намагатися тебе напоїти й витягнути з тебе інформацію. Але ж ти не підведеш?

— Я стільки не вип’ю, — застогнав Ернесто й важко видихнув.

— Ну, від тебе й тхне… — скривилася Хелен і стала розмахувати рукою перед носом повітря. — Що ви таке пили?

— Спочатку ром, потім місцеву граппу, потім горілку, пиво… знову горілку, а потім знову місцеву граппу, чи то був шнапс із цукрових буряків… Не пам’ятаю, як вона правильно називається, але після цього пійла можна перетравлювати цвяхи. Бр-р-р!

— А-а-а… Це називається самогон. Як ти ще живий після таких вливань? Приходь до тями й — на базар. Там буде підтвердження контакту. Відтягнеш від мене наших слідопитів, — і вказала пальцем на пляшку рому, котра охолоджувалася в умивальнику.

Ернесто подивився на ром і пересмикнув плечима.

Західна Україна, село Гораж.

1946 рік, 17 вересня,