Читати книгу - "Одного разу на Дикому Сході"

— Двох можна уже і до стінки, а бабу залишимо, — сказав Ліберман після допиту.

— А для чого баба? — спитав комполку.

— Буде як наживка. Я бачив, як велетень на неї реагував. Впевнений, що з дому пішов її шукати. Прийде до неї, а тут ми вже чекатимемо.

— Гармати готувати? — Єрофеєв вже готовий був наказати.

— Ти що, які гармати? Нам же велетень живий потрібен!

— Як же ти його живого візьмеш?

— Товариш Люшков везе спеціальне обладнання. Візьмемо! І відразу до Москви його. Там дослідять, знайдуть рецептуру і налагодять виробництво. Уявляєш, Андрію, коли у тебе буде тисяча ось таких велетнів! Які ані снарядів не бояться, ані куль! Коли один може загін цілий розкидати, наче іграшки якісь! — Ліберман захоплено закрутив головою.

— Панцирник прибув! — сповістив солдат, який примчав з вокзалу.

— Їдьмо! — наказав Ліберман.

Поїхали на станцію, яку охороняла ціла рота солдат. Панцирний потяг ощирився дулами гармат та кулеметів. З вантажних платформ з’їжджали трофейні панцирники англійського виробництва. Командували всім люди у шкіряних кашкетах і плащах. Це був спеціальний загін комісара Люшкова, якому доручили займатися питаннями використання чудовиськ для допомоги всесвітній революції. Сам комісар керував вивантаженням трьох величезних ящиків.

— Доброго дня, Генріху! — закричав Ліберман і зістрибнув з коня.

— А, Борю! Привіт! — обійнялися, поцілувалися. — Кажуть, ти знайшов дещо цікаве?

— Знайшов! А що це ти привіз?

— Поки таємниця, далі сам побачиш. Так, обережно! Обережно!

Поруч з Люшковим стояв якийсь чоловік у костюмі-трійці і пенсне. Виглядав, наче якийсь інтелігентський недобиток, ще й торохтів не по-нашому.

— Знайомтеся, це Ульріх Туазест, дуже талановитий інженер і великий прихильник всесвітньої революції з Німеччини, — представив іноземця Люшков. Інженер щось залепетав німецькою. Люшков кивнув головою і крикнув своїм бійцям: — Так, ставимо на віз! Обережно! Обережно! Добре!.Тепер везіть до штабу. І ми теж туди, треба все ретельно спланувати! Бо добрий план — це половина успіху! — Люшков підняв палець до неба. Він був зовсім молодий, йому виповнилося трохи більше двадцяти років, а вже он яку посаду обіймав! Дуже діяльний, енергійний, такі люди були революції і потрібні.

Поїхали до штабу, що займав охтирський будинок барона фон Шпіла. Там в окремій кімнаті зачинилися і балакали комісари Ліберман і Люшков. Всі плани на завтра обговорили і зараз згадували молодість у підпіллі, як боролися з царатом за нове життя.

— Чесно кажучи, Генріху, навіть не думав я, що доживу! — зізнався Ліберман. — Думав, що добре, якщо хоча б перші промені комуністичного сяйва побачу! А тепер же, якщо поставимо на потік виробництво велетнів, ми ж увесь світ завоюємо!

— Так, Борю, судячи з твоїх розповідей, бойові характеристики у цього велетня дійсно надзвичайні. Якби хтось розповідав, то не повірив би, але тобі вірю. Якщо дійсно пряме влучання з гармати не бере, то це, я тобі скажу, міць! Он англійці хизуються, що у них танки, а в нас ще краще буде, аніж танки! Велетні! Був у Давньому Світі такий полководець Ганнібал, так той перемагав римлян за допомогою слонів. Найкраща армія у світі була в римлян, а проти слонів нічого не могли вдіяти. Сподіваюся, що велетні будуть нашими слонами, які зроблять прорив для світової революції! — мріяв Люшков уголос. Гучно, чітко, наче на мітингу виступав. — Тільки б керованість мати. Керованість — це з чудовиськами головне. Без неї все інше нічого не варте. Це ж, Борю, не перша наша спроба. У Тамбовській губернії намагалися драконів використовувати. Одного знайшли, навчили людській мові, щось там навіть про революцію пояснили, частково, бо істота примітивна, всього не розуміла. Перед тим, як на фронт відправляти, вирішили випробувати на боротьбі з контрою. Там багато банд по селах. Перші рази все добре вийшло. Розвідка давала дані, де банду виявлено, дракон вилітав і випалював там все вогнем. У нього залоза була, яка виробляла спеціальну запальну рідину. До семисот квадратних метрів міг випалити, а хто залишиться живим, так того щелепами та хвостом добивав! А ще ж маневреність, ні на якому коні від нього не втечеш! Плюс добра захищеність від вогнестрільної зброї. Тобто, звісно, якщо з гармати б попали, то вбили б. Але кулі з гвинтівки та кулемети луска драконова витримувала. За перший тиждень вісім банд куркулів винищив! Вже хотіли на фронт його, в допомогу військам відправляти, коли почала надходити інформація, що куркулі дракона купили.

— Дракона? Він же тварина!

— Так за тваринні інстинкти й узяли! Раз полетів на завдання, а куркулі виставили здоровезний жбан браги. То завжди пострілами зустрічали, а то зброю склали, сказали, що нічого проти дракона не мають, і запросили до столу з поваги. Той дурень і Купився! Випив усю брагу, куди там вже контрреволюцію нищити! Ледь злетів, коли біля губчека сідав, трьох солдат задавив! Ще й збрехав, що завдання виконано!

— Він і говорити міг?

— Та кажу ж, навчили трохи. Воно ж неписьменне було, а спілкуватися якось треба! Ото зрозуміли куркулі, як до дракона підходити, і давай його напувати. А самі осміліли, чи не кожного дня напади, вішають комуністів, заважають встановленню радянської влади. По доповідях у нас щодня по банді випалюється, а насправді таке враження, що кожного дня по банді додається. Провів я розслідування, виявив, як все насправді. Швиденько суд, і розстріляли дракона з гармат. Бо він же, гад, почав до зради схилятися, щоб перейти на бік контрреволюції! Його кілька монархістів хотіли використати, щоб визволити громадянина Романова,