Читати книгу - "Зорчина пісня"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— А... а хто ж тепер на кухні?
— Я. Ідіть, ідіть звідси, кому кажу? Нічого вам тут огинатися!
Вона штурхнула дівчаток з порога й зачинила двері.
— От чумна! — вражено прошипіла Галка.
— Ще й дверима грюкає, щука! Звідки вона взялася?
— А й правда, Щука, — Галка лукаво засміялася, приставила до роззявленого рота руку з розчепіреними пальцями.— Зубиська о-о! Страхолюдина бридка!
Галка притьма відчинила двері. Тітка стояла біля плити, помішувала дерев'яною ложкою в зеленій емальованій каструлі. По кухні линули духмяні пахощі вареного м'яса, присмаченого червоним стручкуватим перцем. Галка притулилася плечем до одвірка, голосно втягнула в себе м'ясний дух і вп'ялася в тітку нахабними очима.
— Це що, на сніданок м'ясо буде?
Тітка швидко прикрила каструлю покришкою, відскочила од плити й замахала перед Галкою руками, неначе хотіла відігнати од дівчаток пахощі м'яса.
— Ви чого тут швендяєте? — злим надривним голосом закричала вона.
Галка відскочила, штовхнула спиною Зорку. Двері перед ними знову зачинилися.
На подвір'ї щось заскрипіло. З-за рогу флігеля з'явилася темна постать у волохатій шапці-вушанці.
— Хайт, чу! — вигукнула постать високим протяжним голосом, махнула рукою, і до дверей кухні чинно підплив величезний верблюд, тягнучи за собою скрипучу гарбу з великими колесами. Візник кинув віжки на горб верблюда, зняв з гарби лантух і, весело «гекнувши», взяв його на плечі.
— Гей, господине! Продухт привіз!
Широко відчинивши двері, він уніс лантух у кухню, перекинув його на стіл і дістав з-за пазухи зібгані папірці.
— Тут пиши... усе привіз, усе одержав. Один мішок госпіталь, один мішок дитячий будинок — усе правильна. Ваш директор будив, вікно стукав, сказав кухню вези. Кухню привіз — пиши, будь ласка. Хороший продухт, крупа гречана.
«Гречана крупа, — зраділа Зорка, — ото здорово! Тепер хоч кашу варитимуть».
Галка підморгнула Зорці й заспівала їй на вухо пошепки:
Гоп, мої гречаники, Гоп, мої милі...Візник вийшов з кухні.
— Повістку одержав, війна йдемо! — ні з того ні з сього сказав він і зробив руками так, ніби тримав біля плеча гвинтівку. — Весь фашист — бах! бах!
Він засміявся, зняв з горба верблюда віжки й виліз на гарбу.
— Чу! Чу! — натягаючи віжки, загукав він. Верблюд ліниво гойднувся, вигнув довгу шию і потяг з двору гарбу з веселим візником.
На порозі з'явилася тітка.
— То ви ще тут? Усе видивляєтесь та винюхуєте? — просичала вона.
— Ми не видивляємося, — озлилася Галка. — Дуже нам треба!
Двері грюкнули, загримів зсередини засув. І тієї ж миті над головами дівчаток пролунав бас:
— Так-так, власне кажучи, жебраєте, га?
Зорка з Галкою притулилися до стіни. Перед ними, постукуючи палицею по кразі, стояв Кузьмін у накинутому на плечі новому дубленому кожусі.
— Ні... ми до Марі, — розгублено пробелькотіла Зорка, зіщулившись під насмішкуватим поглядом Кузьміна. Він осміхнувся, провів пальцем по тонких, підбритих вусах, похитав головою.
— Ясна річ, власне кажучи, що не до Параски Семенівни, — і несподівано підвищив голос: — Геть звідси, і щоб я вас тут більше не бачив, що? Повторіть!
Двері на кухню зарипіли. Параска Семенівна повагом переступила поріг, витерла об фартух руки й низенько вклонилася Кузьміну.
— Ох, лишенько, Степане Федоровичу,— задушевним голосом прошепелявила вона. — Так уже ви сушите своє серце всіляким клопотом. Не гнівайтесь на бідних сиріток, голодні, ото їх і бере нетерплячка...
Зорка й Галка сторопіло дивилися на нову куховарку. Не менше, ніж вони, був здивований і Кузьмін. Він ступив до куховарки і, затуливши її спиною од дівчаток, щось тихо сказав.
Кухарка відповіла йому спочатку пошепки, а потім мовила голосно:
— Ох, лишенько, не крайте свою душу тривогою, Степане Федоровичу, не зобиджу ваших діточок: і нагодую, і напою...
Кузьмін стенув плечима й пішов, широко й твердо переставляючи свої довгі, що не згиналися в колінах, ноги в жовтих рипливих крагах.
Параска Семенівна завела дівчаток на кухню, посадила біля чана з картоплею. Дала ножі.
— Ох, лишенько, — воркотала вона, — зголодніли, га?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зорчина пісня», після закриття браузера.