Читати книгу - "Анна Київська – королева Франції"

купатись…

…Гай-гай, коли ж то було? Мало не вічність тому… У дні суму й печалі-журби за Раулем, опинившись як у розбитому човні, що вже набирав води, думала вона іноді, усіма покинута й забута: а що ж воно таке, щастя? І чи є воно взагалі у світі білому, чи це мана? Обіцянка-цяцянка, придумана людьми, аби вони хоч надію мали, і їм від того буде трохи легше.

Ну вийшла б вона заміж за отого гарного коваленка, який обіцяв їй скувати щастя. Може б, і горя не знала? Збудували б вони хатку біля Дніпра, і коваленко ковалював би собі та й ковалював, клепав би залізо над Дніпром та й клепав. А вона?.. Була би з ним щаслива? Він же на всі руки майстер, обіцяв скувати щастя, то й скував би… І заміжня була б, і вдома. І не треба було б до далекої Франції їхати…

Засинаючи, вчувалося, наче десь ніби клепле коваль… Далеко-далеко… Мабуть, щастя хтось кував. Але вже не їй, іншій…

Прокинувшись у холодній постелі (чомусь уже не могла її зігріти своїм теплом, як раніше, за молодих літ), самотня і всіма забута (зокрема й синами), згадувала далеке своє дитинство і раннє дівоцтво в батьковому граді, во Києві…

– Ти князівна, а я – коваленко, виходь за мене, я тобі щастя скую…

Згадувала, і сльозинки з-під опущених вій скочувалися їй на щоки… А може, то й було її щастям – жити з тим коваленком?..

Прислухаючись, згадувала крізь сторожку дрімоту:

У моєму сні Десь кує коваль. Ой, жаль, жаль — Кує щастя не мені. Ой жаль, жаль — Кує щастя не мені…

Чому ж французькі ковалі так і не викували їй, королеві своїй, щастя? Хто тепер скаже… А за вікнами замку шумить і шумить пралісами Санліс. Та десь пісня вчувається – може, у Франції, а може, й на Русі.

І мовби про них з Раулем складена:

Йшло до нас кохання із весни, А зустрілись тільки восени. Вже й надії майже не було, А воно й до нас таки прийшло.

І навіки пішло…

Епілог. П’ятдесят один кілометр на північний схід від Парижа…

У Санлісі знаходиться рідкісна статуя, створена у XVIII столітті. Це єдине, що збереглося до наших днів, скульптурне зображення королеви Анни на весь зріст. Слова, написані на постаменті, якнайкраще говорять про її місце в історії: «Anne de Kiev – reine de France» («Анна із Києва – королева Франції»). В одній руці вона тримає скіпетр як ознаку королівської влади, в другій – мініатюрний собор Святого Вінсента, збудований нею. Це два символи її життя: влада і милосердя. Анну Ярославну вважають прабабцею тридцяти монархів. Сходячи на престол, Анна Ярославна присягалась на вірність Франції на тому Євангелії, яке вона привезла з собою із Києва.

(Із хроніки)

Санліс (фр. Senlis) – місто в Пікардії, департамент Уаза, 51 км на північний схід від Парижа. Розташований у лісистій місцевості на річці Нонетт – притока Уази. Населення – 17,2 тисячі мешканців (1999).

(Із довідника)

Коли часом заходить мова про дружину якого-небудь монарха (князя, короля, царя, імператора), котра залишила в історії незвичайний слід, то відразу ж зринає в пам’яті ім’я дружини нідерландського короля Віллема II, яка водночас була королевою Нідерландів і великою герцогинею Люксембурга в роки 1840–1849. Бо вона – дочка російського імператора Павла I[17], Анна Павлівна.

Звернімо увагу на це жіноче ім’я: Анна Павлівна. На перший погляд – що ж тут незвичайного? Звичайне жіноче ім’я. В Україні, правда, існує його аналог – суто українське жіноче ім’я Ганна. Є і його лагідний варіант – Анничка.

Анна (Ханна) – біблейське ім’я (чоловічий варіант імені – Ханан). У перекладі – «прихильність, ласка». Це може означати як прихильність з боку Бога, так і прихильність