Читати книгу - "Українське письменство"

Мене приймуть в землі веселой і плодючой         Од гір Хорватських до рівнин, Де Дніпр реве в борах, мутить піски під кручой, Під кельями святих, пливе де тихий Дін,         Де чумаки гуляють І по-українськи народи розмовляють…

А проте художня вартість байок Білецького-Носенка скромна і мало відповідає його претензіям на «пам’ятник нерукотворний». Мова в них сіра, неправильна, безбарвна, хоч і прикрашена подекуди хорошими старовинними словами; характеристики дійових осіб, надто зі звірячого царства, мало зв’язані з народними уявленнями і тому невиразні, бліді; велика сила класичних греко-латинських імен (боги, герої, географічні назви) — наведені часто-густо без потреби і тільки обтяжають оповідання. Тенденція байок — суто охоронницька, консервативна. Вихватки проти Французької революції, які ми зустрічаємо і в Котляревського, але в Котляревського такі веселі і такі випадкові (слідом за Осиповим):

Французи ж давнії сіпаки — Головорізи-різники… і т. д. (Енеїда, IV, 13) —

у Білецького набувають злоби й упертості: він завзято нападається на «дурисвітів», «ковачів негладких брехень», що хотять усіх людей «равéнством наділить» («Золотий дощ»), а народ «блаженной України» любить головним чином за те, що він, немов —

    …слухняний віл, Так працьовитий, мирний.

Одно слово, з ідейного боку «Приказки» Білецького-Носенка — то є злісні, хоч і не вельми яскраві ілюстрації до його державно-правових та політекономічних трактатів в оборону існуючого ладу та поміщицької влади.

Далеко цікавіший другий етап у розвитку лафонтенівської байки — репрезентований приказками Гребінки (1812—1848).

Гребінку ми бачили досі в ролі перекладача пушкінської «Полтави», перекладача сміливого, але доволі безпорадного в передачі стилістичних тонкощів ориґіналу, та ще в ролі прозаїка, досить безтактного й бездарного, що до крайньої карикатурності довів повістярську та епістолярну манеру доби. З Гребінки-байкаря літературна постать цілком іншого ґатунку, і байки його, безперечно, живі й талановиті. Печать травестійної манери, такої пересоленої в прозаїчних спробах Гребінки, лежить подекуди і на них, але, по-перше, в байках цей травестійний стиль цілком до речі (за що історик російського письменства так високо ставить байкарське надбання Крилова, як не за дивне його для тих часів мистецтво орнаментувати мандрівні — без ознак нації й часу — сюжети байкарські в російському народному дусі?). По-друге, і травестійними засобами в своїх байках Гребінка користується помірковано, не зважаючи на те, що стилізації під народну розмову дається повний простір уже тим, що оповідання то тут, то там вкладається в уста селянинові.

Супроти байок Боровиковського, занадто стислих, байки Гребінки занадто балакучі. Основне алегоричне оповідання у них вставляється іноді в широку рамку, попереджається передмовою, часом довшою, ніж воно само. Так, наприклад, в байці «Рибалка» перше, ніж розповісти, як весняна повідь потягла ятір рибалчин до Оржиці, а з Оржиці до Сули, Гребінці неодмінно треба сказати проповідь місцево-патріотичного змісту:

Хто знає Оржицю? Ануте, обзивайтесь!     Усі мовчать. Гай-гай, які шолопаї! Вона в Сулу тече у нашій стороні. (Ви, братця, все-таки домівки не цурайтесь!)