Читати книгу - "Коли курява спаде"

Оскільки в мене з'явився вільний час, я пішов відвідати Дролму.

Думками моя дівчина була вже далеко звідси. Я бачив це.

Вона сиділа на горішньому поверсі за поручнями й вишивала та мурликала собі під ніс пісеньку. Ця пісенька не була пов'язана з коханням, однак душа дівчини була сповнена цього почуття. Вона співала уривок з епічної балади[95]:

Усі ті слова, що наслідували дзьобання птахів, булькотіння дощу, чавкання ведмедя та подув вітру, вона співала невимушено, із глибоким змістом і глибоким почуттям. Коли вона співала, молоток срібляра вистукував співзвучний ритм. Оскільки в родині Мерці завилося так багато срібла, то роботи срібляру вистачало. При цьому всі казали, що вироби срібляра стають дедалі красивішими. Туси Мерці подобався цей кмітливий і вправний тип, тож коли він почув, що служниця Дролма хоче вийти заміж за срібляра, він зауважив:

— А вона недарма провела з нами час — непоганий вибір зробила, непоганий!

Туси через своїх людей переказав срібляру, що, хоча він і подобається господарю, однак якщо він візьме служницю Дролму, він із вільної людини перетвориться на раба. На що срібляр відповів:

— А яка різниця між рабом і вільною людиною? Все одно ж доведеться все життя працювати в цьому дворі!

Коли вони житимуть разом, Дролма із запашної служниці перетвориться на замурзану сажею куховарку, з приводу чого вона, однак, казала:

— Така моя доля.

Отже, ці кілька днів були найкращими в житті служниці Дролми — моєї першої вчительки в відносинах чоловіків і жінок. У цій ситуації дружина туси була втіленням найбільшого милосердя, яке тільки одна жінка може виявити до іншої. Дролма поспішала спускатись униз, але пані зауважила до неї, що потім буде вдосталь часу на чоловіка, а таких днів, як тепер, в очікуванні заміжжя, більше не буде. Дружина туси витягнула якусь річ, передала їй і сказала:

— Це — тобі, виший усе, що схочеш вишити для себе.

Срібляр щодня клепав у дворі срібло і щойно лунав звук, що свідчив про виготовлення срібних прикрас, як Дролма виходила в коридор, сідала там, співала й вишивала. Голос молотка срібляра доводив її до того, що вона навіть не мала часу обернутись у мій бік і поглянути на мене. У моїй дурній голові відтак виникла думка, що жінки, виявляється, — то щось недобре, оскільки вони дуже легко тебе забувають. Моя нова служниця Тхарна позаду мене постійно перебирала своїми тонкими пальцями. Я ж кашлянув за спиною Дролми, яка співала пісню, однак та навіть не обернулась, продовжуючи співати: то про плямкання, то про булькання — і так без кінця. Так було аж до того дня, коли срібляр десь поїхав, тоді вона нарешті обернулась і, червоніючи та сміючись, запитала:

— З новою жінкою ти почуваєшся щасливіше, ніж був зі мною?

Я сказав, що я ще до неї не торкався.

Вона якось особливо глянула на Тхарну й переконалась із її виду, що я кажу правду. Хоча я полюбляв вигадувати побрехеньки, однак не в цьому разі. На її очах виступили сльози, й вона сказала:

— Паничу, завтра я маю виїхати, срібляр поїхав позичити коня. — І додала: — Не забувай мене!

Я кивнув головою.

На другий день уранці я крізь сон почув схожий на спів плач Дролми. Коли я вийшов, то побачив, що вбраний у новий одяг срібляр піднявся на горішній поверх і Санг’є Дролма з плачем упала пані в ноги. Вона сказала те ж саме, що й мені вчора. Очі в пані також були червоні, вона голосно промовила:

— Якщо хтось наважиться тебе образити, піднімайся сюди й скажи мені.

Потім дружина туси обернулась і наказала підлеглим:

— Згодом, якщо Дролмі знадобиться піднятися на горішній поверх до мене чи молодшого панича, ніхто не повинен її затримувати!

— Слухаємось! — хором відповіли слуги.

Срібляр нахилився і взяв Дролму собі на плечі. Я бачив, як вони поверх за поверхом спускалися