Читати книгу - "Марта"

— Оця з квіточками — це, звісно, я. А цей зелений і колючий — здогадайся, хто!

Герберт тактовно промовчав, адже спонтанна несподівана покупка підштовхувала до роздумів про можливість проживання на спільній території.

Тільки у фільмі Луначарського[28] «Ущільнення»[29]проживання у комунальній квартирі закінчувалося весіллям і читанням лекцій у робітничому клубі. У реальному житті, як правило, безперервно тривали війни, як холодні, так і з відкритими бойовими діями.

Особливо Марта побоювалася Саву Петровича, в якому впізнала давнього знайомого. Він уважав, що йому, учасникові громадянської війни, партійному працівникові з 1908 року, не годиться змінювати свої звички. Ходив повсюдно у незмінній сірій толстовці, галіфе й шинелі. Забрьохані чоботи знімав лише тоді, коли ладнався спати, хоча Марта підозрювала, що винятки з цього правила були правилом. І здавалося, що цей чоловік після 1917 року всерйоз вирішив, що тепер закон — це пролетар, а отже, він.

Люся Микитівна була джерелом постійного змагання нервів на кухні, яка нагадувала бойовий штаб або ж фабрику: інколи Марті доводилося силувати себе, щоб черговий раз зайти до цього приміщення, наповненого димом, сковорідним чадом і шумом примусів.

До Нечипіра Олександровича всі, включно з його дружиною, ставилися із сумішшю жалю й відрази. Понад усе чоловік полюбляв присмеркову сутінь вогких пивничок. А після того, як у грудні радянська влада дозволила своїм громадянам споживати горілку, він святкував цілий тиждень. І відтоді пришлюбився саме до оковитої, нехтуючи всіма іншими видами напоїв. Тоді Люся Микитівна оголосила чоловікові режим військового комунізму: в день видачі зарплатні, вкупі з іншими дружинами робітників, вона чатувала на Нечипора Олександровича, щоб провести повну реквізицію грошей.

З ким можна було підтримувати хороші стосунки -це студент Валер'ян. А от із Єлизаветою Григорівною вже зимою трапився серцевий напад. Вона не змогла пережити потрясіння від чергового вторгнення нічних злодіїв. Утім, її кімната так і не дісталася сім'ї Остапчен-ків. Місце бабусі зайняла горласта праля Хрися.

Таким чином, усі п'ять кімнат квартири було заселено звичайними радянськими громадянами, які часто мали один костюм на всі випадки життя й носили його доти, доки він не починав розлазитися по швах. І Марта мусила увіходити у звичний для більшості жінок триб життя, звикаючи і до радянського мінімалізму, і до інтелігентного аскетизму Герберта. З колишнього життя жінка зберегла лише кілька речей. Як, наприклад, «китайське кімоно», плаття з єгипетським орнаментом, пудру «Л'Оріган-Коті» й довгу низку перлів — усі речі, привезені Володимиром з-за кордону.

Насамперед необхідно було навчитися жити за скромнішого бюджету. Зокрема, доводилося бути ощадливішою під час купівлі продуктів. Вже була різниця — чи купити хліб у Соврабкоопі за шість копійок, чи у приватній крамниці за дев'ять.

Втім, інколи Марта й бунтувала. Особливо недобра й безкомпромісна вона бувала раз на тиждень, коли робила генеральне прибирання, і двічі на місяць, коли оголошувала війну блощицям і тарганам, звичайній напасті комунальних квартир. Вона зсувала з місця всі меблі, передивлялася всі шпаринки на стінах. Перевернувши ліжко догори дригом, ошпарювала його крутим окропом. Щоб заглушити оглушливий сморід, пов'язувала собі на рота й носа рушник. Але це був швидше психологічний захист.

І в ці дні вона легко відважувалася сказати сусідам і своєму чоловікові все, що накипіло.

Німцеві не подобалося захоплення Марти шитвом. Йому здавалося, що для людини, яка має певний рівень інтелектуального розвитку, займатися фізичною працею недостойно. Він поважав людей праці загалом, але тяжко толерував щодо себе або ж своїх близьких. Герберт не міг сказати це вголос, особливо у часи, коли куховарка могла керувати державою. Він навіть не озвучував такі крамольні ідеї подумки. Бо щось усередині нього тяжіло до традицій народницького захоплення селом, але саме цей неусвідомлений імператив керував його вчинками і ставленням до людей.

Тому Марта мусила піти на посаду до установи. Тепер шила лише для себе, набуваючи досвіду у звичному для інших жінок майструванні одягу з рушників, ковдр і домотканої тканини, що вимагало радше винахідливості, а не фантазії. Мусила змінити спосіб заробітку ще й через те, що приватну ініціативу все більше обкладали податком. Не хотіла вона і мати справу з Володимиром, який раніше безперебійно постачав їй тканину, яку інакше було важко дістати. Дотепер у неї були гарні замовлення з кола Володимирових знайомих, скоробагатьків НЕПу і, як не дивно, партійної еліти. Тепер і ці зв'язки обірвалися, бо до них Герберт ставився ревниво і неприязно.