Читати книгу - "Джордж і корабель часу"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— А нам безпечно туди йти? — запитав він, згадавши, в якій небезпеці вони опинилися.
— Ні, — відповів замаскований Космос і повів їх уперед попри роботів, що вишикувалися обабіч. — Менш безпечне місце для вас важко придумати. Зрештою, усюди в Едемі на вас чигає небезпека. У Дампа ще могли залишитися віддані війська — люди, які готові виконати будь-яку його команду.
— Космосе, — озвався Джордж. — А де Геро? І Аттікус? Вони у безпеці?
— Ні, — відповів Космос. — Але вони живі. Геро от-от добереться до Великої вежі Дампа.
— Що? — здивувався Джордж. — Як?
— Ця пригода виявилася карколомнішою, ніж ми думали, коли я планував її мандрівку через Едем до Альби, де про неї подбала б Енні.
— Чому ти не сказав мені, хто ти насправді? — запитав Джордж. — І що «вона» — то Енні?
— Бо то було надто ризиковано, — відповів Космос-Емпірей. — Я був урядовим андроїдом, закріпленим за Німу, щоб доглядати за її дитиною. Так я міг таємно їй допомагати. Якби ти про це обмовився, навіть випадково, наслідки були б жахливі.
— А чому ти просто не відчинив портал і не штовхнув Геро в Альбу? — запитав Джордж.
— У мене була чорна смуга, — тихо відповів Космос. — Кілька років у сміттєвих таборах. Я більше не вмію цього робити...
— Як ти можеш так відкрито говорити? — запитала Енні. — Хіба нас не прослуховують?
— Прослуховують, — сказав Космос. — Але мені вже байдуже. Може, це й не кінець Едему — такому, яким ми його знаємо, — але це точно початок кінця. Хоч що там станеться, я гордий, що зможу стояти поруч із тобою. І з Джорджем.
— Дякую, Космосе, — прошепотіла Енні.
Вони утрьох рушили від нашпигованого зброєю порту Едемополіса до міста.
Дорогою, якою вони йшли, вишикувалися роботи-охоронці, й тепер Джордж розумів навіщо. Навколо зібралися натовпи людей. Напевно, вони всі прийшли в Едемополіс у День підрахунку, але відтоді атмосфера змінилася. За той короткий час, що його не було, людей, які спочатку були втомлені, сумні й легко відволікалися на дешеві розваги, охопило обурення і злість. У повітрі відчувався запах повстання. Джордж почув вигуки: «Так нечесно!» і «Злазь зі своєї вежі!». Люди почали скандувати: «Дампа на дамбу!».
Кілька Дампових посіпак намагалися розігнати людей, викрикуючи понад їхніми головами: «Це незаконне зібрання! Ви не маєте права тут бути! Назад! Назад до роботи!». Та людей зійшлося дуже багато, й вони більше не боялися покарання.
— Заберіть нас до Альби! — почувся з натовпу жіночий голос.
— Вам ніколи її не бачити! — рявкнув один із наглядачів. — Ви лишаєтесь тут, в Едемі — найкращому з усіх можливих світів!
— Брехня! — вигукнула у відповідь жінка. — Ніякий це не найкращий зі світів! Ми ненавидимо вас і Едем разом з вами!
Люди стали гуртом скандувати:
— Едем — найгірший зі світів!
Трійко давніх друзів дісталися до входу у Велику вежу Дампа, де на них чекала охорона. Двері автоматично відчинилися, і вони мовчки ввійшли до величезного порожнього вестибюля.
— Є тільки одна дорога. Вгору, — сказав Космос, коли перед ними відчинилися двері золотого ліфта.
— Німу там? — запитала Енні, зайшовши всередину.
— Твоя сестра серед них, — м’яко відповів Космос.
— Ніяка вона не сестра! — заперечила Енні — її голос нагадав Джорджеві про ту колишню, малу Енні.
— Вона — найближча з усіх, хто в тебе залишився, — зауважив Космос. — Не забувай, що твій тато дуже любив Німу.
— Вона його зрадила! — відказала Енні, яку аргументи Джорджа анітрохи не переконали. — Вона видала його режиму, і через неї його послали на Марс!
— Неправда, — сказав Космос.
— Звідки ти знаєш? — запитала Енні. — Чому ти такий упевнений?
— Тому що це я зрадив Еріка, — відповів він. — Це я в усьому винен.
Розділ двадцять третійони їхали ліфтом і мовчали, приголомшені. Енні й Джордж втратили дар мови. Як таке взагалі може бути? Поки ліфт летів до самої верхівки найвищої вежі в Едемі, Космос більше не сказав ані слова.
За секунду до того, як відчинилися двері, Енні обернулася до Космоса й надламаним голосом квапливо промовила:
— Не можу повірити, що ти виявився зрадником! Мій тато створив тебе! А ти його зрадив!
Джордж побачив, що хоч минулого багато років, запальний характер Енні нікуди не зник. Вона стала ще різкіша, ніж була. У ті давні часи Енні завжди твердо вірила в те, що казала, — дорослою вона залишилася така сама.
Високо піднявши голову, Енні зайшла до кімнати, звідки відкривався краєвид на весь Едем. Сонце хилилося за обрій, заливаючи кімнату помаранчевим відблиском, що мерехтів у всіх на обличчях. Посередині стояв залитий сонцем Трелліс Дами. Він стояв обличчям до ліфта, а його посіпаки — роботи й люди — позаймали свої місця довкола кімнати. Джордж зауважив Німу, а от Мисливця за дітлахами чи Аттікуса ніде не було видно.
— Кого я бачу! Які гості! — сказав Трелліс Дамп, коли Енні й Джордж вийшли з ліфта і стали перед ним. Космос зупинився позаду них.
— Роботе, відійди! — скомандував Дамп.
Космос, схиливши голову, відійшов до
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джордж і корабель часу», після закриття браузера.