Читати книгу - "Голі чи покриті: Світова історія одягання та оголення"

що ж звисає всередині?» У країнах, де чоловіки носять штани, а жінки – спідниці, зазначається дивовижно багато прислів’їв на тему розподілу ролей за статями у суспільстві та відмінностями в манері одягатися: «Якщо ваша нижня спідничка сидить на вас зручно, то навіть не намагайтеся натягнути на себе штани власного чоловіка», – застерігає креольська приказка з карибських теренів. Тільки-но жінка прагне відхилитися від звичайних ролей і вбрання, зусібіч лунають застережливі голоси супроти деградації звичного порядку, зосібна в Європі:

Розсудлива жінка залишить штани чоловікові. (Нідерландська.)

Там, де дружина у штанах, – диявол за пана. (Німецька.)

Якщо жінка носить штани, а чоловік – фартух, то справи кепські. (Італійська.)

Там, де жінка вбирає штани, чоловік міняє підгузки. (Люксембур­зька.)

Для хитрої жінки – чоловік, як фартух. (Брит. англійська.)

Фризьке прислів’я з Нідерландів чудово відображає страх і невпевненість у наслідках цієї боротьби за владу: «Кожному по штанині, – каже жінка і забирає штани собі». Релігійні настанови й авторитетні правила етикету підтримували той самий статус-кво, що ще до минулого століття не допускав навіть думки про такий вид одягу як жіночий. За правилами впливових книжок на тему етикету, слухняні жінки носять охайні спіднички, навіть коли взимку катаються на ковзанах. У шістдесятих роках двадцятого століття багатьох школярок у штанах відправляли додому переодягнутися: вони мусили одягати спідниці поверх штанів перед тим, як іти на заняття. Світ озирається назад, на тривалу історію, намагаючись запобігти порушенню між чітко визначеними окремими ролями чоловіка і жінки, відображених у подібній бінарності чоловічого і жіночого одягу. Сині джинси увійшли в моду в п’ятдесятих роках минулого століття й миттєво завоювали місце фаворита і в чоловіків, і в жінок на всіх континентах. «Часи, вони змінюються», – як співав Боб Ділан 1964 року.

До другої половини двадцятого століття дозвіл носити штани, що отримала переважна більшість європейських жінок, знаменував собою результат виснажливої боротьби з традиціями супроти рівності між статями. Виразна відмінність із мусульманською дискусією на тему жінок у довгих штанах полягає в тому, що спротив у західній частині світу менше стосувався ризику безчестя, ніж загрози розмивання чоловічих привілеїв. Насправді ж обидві дискусії нічим одна від одної не різнилися. Останнім часом закон у багатьох країнах поступово регулював питання рівності. Однак у повсякденному житті, висловлюючись метафорично, інша половина штанів продовжує чинити серйозний опір: невеликі кроки вперед, як, наприклад, підвищення рівня освіти дівчаток, продовжують провокувати насильницькі інциденти в усьому світі.

У двадцятому столітті західний чоловічий костюм, здається, завоював сильних світу цього. Вони демонструють групові фото політичних лідерів, які, за винятком кількох жінок і шейхів, усі як один представляють єдиний фронт сірих або чорних костюмів – двійок чи трійок. Подібне видовище можна було спостерігати на міжнародному саміті з ядерної безпеки в Гаазі 2014 року. Навіть сьогодні костюми в поєднанні з краватками свідчать про домінування цього усталеного чоловічого дрес-коду, на противагу яскравим платтям і прикрасам, що асоціюються винятково з модою й фешенебельними образами жіночності.

9 грудня 1998 року мені довелося побувати в Королівському палаці в Амстердамі, де його величність принц Клаус Нідерландський виголосив незабутню промову, тоді демонстративно звільнив себе від краватки і кинув її в залу зі словами: «Носії краваток усіх країн, об’єднаймося й позбудьмося цього обтяжливого елемента одягу!» Далі принц порекомендував зручні африканські сорочки Мандели як прекрасну альтернативу чоловічій одежі. Його промову та жест вітали гучними оплесками, а присутні там відомі чоловіки без вагань послідували прикладові його величності тут і тепер.

Цю подію закордонні засоби масової інформації охрестили «декларацією галстука», проте чоловіки й не думали відмовлятися від краватки як символу офіційної обстановки. Деякі чоловіки розповідали мені, що з краваткою вони виглядають презентабельніше, тож саме такому стилю досі надають перевагу під час інтерв’ю при прийомі на роботу. Можливо, краватка рятує свого власника від невпевненості в собі. Я нерідко зауважувала, як чоловіки раптово хапаються за цей аксесуар одягу під час дискусій чи лекцій. Звісно, цей магічний жест доречний лише тоді, коли чоловіки охайно одягнені в бездоганні костюми і сорочки.

Уже згадувалося, що три найважливіші функції одягу зводилися до прикрашання, захисту та уникнення сорому. Втім поступово до цього додавався наголос на статеві відмінності. На прикладі довгих штанів бачимо, як постійно змінюється бачення безсоромності та невинності. Спорт і професійні сфери дали змогу жінкам використовувати штани з метою захисту, а не лише в буквальному розумінні. Чи стала нещодавня мода на бороди новим символом маскулінності тепер, коли зникло виняткове право чоловіка на штани?

Обов’язкова відмінність між чоловічим і жіночим одягом потрохи втрачає сенс, ліберальний розвиток насправді більше стосується жінок, аніж чоловіків. Чоловіків, що з’являються на публіці в платтях і на високих підборах, завжди мають за трансвеститів, жінок без макіяжу в чоловічому костюмі, у черевиках на пласкій підошві сприймають більш-менш нейтрально.

Існують традиції чоловічого стилю одягу, який виключає штани, наприклад шотландський кілт чи «канґа» (kanga), яку носили чоловіки народу масаї зі Східної Африки. Проте для людей, що звикли бачити чоловіків у брюках, спідницеподібні штани мужчин набували «жіночого» маркування. Очікування того, що прийнято вважати чоловічим або жіночим, автоматично проектувалися на зовнішній вигляд. Деякі заклади високої моди наважувалися створювати чоловічі спідниці, але така мода рідко була популярна за межами вузьких кіл. Зазвичай чоловіки бояться стигми фемінізації, та історія штанів доводить, що носіння забороненого одягу прокладає шлях до нової свободи. Те саме стосується і моменту зречення обов’язкової одежі. Деякі єгиптянки та марокканки зізнавалися мені, що звільнення від накидок дає відчуття особистої свободи, але жінки мусять стояти непохитно, щоб витримати осуд з боку суспільства.

Розведені ноги

Крістіна Бард визначила відмінність поміж «закритими» штанами і «відкритою» спідницею як асиметричний взаємозв’язок: зіяючий отвір жіночого одягу – на відміну від щільно закритих брюк – припускає безперешкодний «доступ до жіночої статі»301. Згідно з неписаними правилами етикету, ті, хто у спідниці, мусять уникати натяків на доступність, тобто щільно притискати коліна одне до одного: ніколи в житті жінка не повинна сидіти, розвівши ноги. А чи існують правила для жінок у штанах?

Вислів «розводити ноги» знаходимо в Біблії у Єзекіїля (16:25), де пророк Єзекіїль сердиться на Єрусалим, порівнюючи його з безпутною жінкою: