Читати книгу - "Знаки карпатської магії"

- Але якщо ти ступаєш на шлях, який веде до знання, - говорить Мольфар, - то який би не був він - гіркий чи солодкий, страшний чи прекрасний, - мусиш ним пройти, бо це твій шлях...

Тому мольфари й кажуть: перед тим як ступити на стежку магії, людина мусить добре подумати, а якщо вже зважилася - не відступати й на крок, бо з половини шляху повороту назад нема.

Я запитую Мольфара:

- Що ви можете розповісти про давні часи, про витоки космогонічних та космологічних знань, про родоначальників мольфарства?

Він зітхає:

- Від тих знань лишилися уламки. Старі мольфари вмирали, не розказавши про це учням. Адже учнів дедалі менше цікавила історія, а більше -практичні обряди, які допомагали мольфарові вижити. А традиція наша усна. Тому поступово ці знання вмирали. І зараз їх уже практично неможливо відновити.

Багато старих таємниць могутні мольфари не розкривали через конкуренцію. Та й не все можна казати. До багатьох речей мольфар мусить дійти сам, без учителя, якщо буде гідним того. Головна таємниця мольфарства розкривається людині в процесі життя й праці. Кожен мольфар поступово розгортає власний сувій із таємницями. А не дійде мольфар до головної таємниці - значить, не треба йому того знати.

Багато космогонічних знань передалося в зашифрованій формі. Мова людська - це брід через річку часу. Вона веде нас і в оселю предків, у домівку мертвих, і в палаци нащадків, у оселю грядущого. Але в цю річку не зможе ввійти той, хто боїться глибокої води. І саме там, у глибинах того, що дослідники називають усною народною творчістю, причаїлися прадавні таємні знання про світобудову, про людину, про навколишній світ, про людське призначення...

дна жінка не мала дітей. Пішла вона одного разу до лісу, та й зустріла Чугайс-тра. Розповіла про свою біду і попросила, щоб він подарував їй розраду і втіху. Лісовий чоловік вислухав її та мовив: «Гаразд. Буде в тебе дві дочки, але вони належатимуть не одній тобі, а всьому світові й одна без одної нічого не зможуть зробити на землі». Жінка зраділа й пішла додому. Невдовзі народила вона дочок-близнят. Але одна донька була без очей, а друга — без рук. Виросли дівчата, але одна без одної нічого не могли зробити, не могли й кроку ступнути, бо одна бачила все, знала, як і що треба робити, але не могла, бо не мала рук. А друга мала руки, знала й уміла, як зробити будь-що, але не могла зробити нічого, бо не мала очей.

І донині ці дві дівчини належать усьому людству та всьому світові. Бо дівчина без рук — то праця розумова, а дівчина без очей — фізична праця, тобто втілення ідеї.

Так, чимало космогонічних знань дійшло до нас у формі «звичайних» загадок. Вони зберігають давній спосіб передачі знань: запитання - відповідь, оскільки мольфарська традиція, як і друїдична, як і індоєвропейська загалом - усна. Загадки несуть у собі інформацію про структуру часу-простору, про влаштування світобудови тощо. Загадки зберігають слід відомих у минулому «священних дискусій».

До наших днів дійшли космогонічні загадки: «Стоїть дуб-довговік, на нім 12 гілок, на кожній гілці по чотири гнізда, в кожному гнізді по 7 яєць, і в кожного ім’я є. - Рік» та подібні; загадки, що стосуються внутрішнього світу людини: «Я подорожня сирота; бери мене скоро, бо додому йду. - Душа»; загадки про стихії: «Ревнув віл62 на сто гір. - Грім». «Веретено-мотовило попід небесами ходило, із князями говорило. - Блискавка».

А є дивовижні загадки з відчутним сакральним забарвленням, але відповіді на них втрачені в пітьмі віків: «Межи трьома дорогами одне високе стоїть», «Приїхали гості, розпустили коні по всьому світі».

Нерідко загадки нагадують славнозвісні коани дзенських мудреців, де інформація подається у вигляді запитань-відповідей. Правильна відповідь дає вірне розуміння того чи іншого поняття, неправильна вказує, що людина ще не готова прийняти ту чи іншу інформацію. Такі загадки-запитання нагадують шлях до ініціації в якісь містерії. «Без чого світ не буде стояти? - Без землі». «Що росте без кореня? - Камінь». «Що плаче без голосу? - Серце». «Що сходить без насіння? -Сонце». «Що цвіте без цвіту? - Папороть». «Що росте вище лісу? - Дух людський». «Що старше від розуму?-Увага». «Що ходить по світу без ніг і без торби? - Слово».

У етнографічних джерелах я знайшла одну загадку-запитання, яка мене просто вражає. І якщо припустити, що в наших пращурів були священні містерії, ця загадка могла б іти останнім пунктом у переліку запитань, що їх ставили неофітові: «Кого Бог ніколи не побачить?» Правильна відповідь: «Такого, як Він сам».

Багато зашифрованої інформації зберігають вишиванки-візерунки, писанкові орнаменти, знаки, мальовані в старовинних книгах.

У зв’язку з останнім варто згадати лише знамените зображення Сигмарла-Переплу-та. Що це - стилізована фантазія переписувачів книг? А може, це зашифровані знання прадавніх волхвів, заборонені на той час християнською релігією, - знання про єдність людини й природи, про таємні шляхи до мудрості?..

І, звичайно, глибинні знання ховаються в легендах та казках.

- Легенди - то є істинна правда, інформація про давно минулі події, - вважає Мольфар. - Сучасним людям вони здаються казкою, фантазією для дітей, бо сучасні люди, сліпі серцем і душею, не бачать нічого поза матеріальним світом речей і не вірять у духовні сили.

Але саме там, у казках збереглися знання. Недарма гуцули вважають, що ввечері молитву можна замінити казкою, переказом, розгадуванням загадок. Справіку бабусі вечорами розповідали дітям казки. Можливо, ця традиція - певний духовний обряд, що бере початок з тих далеких віків, коли «відьми», мудрі «відаючі» жінки-старійшини роду саме таким чином передавали нащадкам таємні, сокровенні знання про навколишній світ та долю людини, про її призначення у світі, про її життєвий шлях...

Можливо, справіку існували два напрямки Веди (Знання). Один напрямок -зовнішній шлях, яким і зараз розвиваються суспільство, наука та сучасна цивілізація загалом. А в давнину існувала ще й Веда «внутрішня», таємна, для передавання котрої створили казку, легенду, загадку, міф. І осягнути її здатен тільки той, хто зможе за казковою формою побачити сут-нісні символи найвищої реальності. Адже буденна людська свідомість роздрібнює світ на окремі