Читати книгу - "Малий і Карлсон, що живе на даху"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Він сидів на краю ліжка й пробував натягти на себе штани, та хоч як мучився, а все дарма.
— Я дам тобі піжаму Боссе, — сказав Малий.
Він побіг до кімнати Боссе й приніс піжаму — саме на такого, як Карлсон, до міри затовстого. Штани й рукави, звісно, були задовгі, та Карлсон швидко дав собі раду, підрізавши їх. Малий помітив, що він робить, як було вже пізно, та й не дуже тим журився. Дурниці, не варто й згадувати. Піжама не затьмарить йому такої радості — що Карлсон у нього лишається на ніч.
Малий переніс на канапу постіль Боссе і присунув кошика Бімбо. Песик ліг і намагався спати, але час від часу розплющував одне око й недовірливо позирав на Карлсона.
Карлсон, щоб було зручніше, підбивав навколо себе постіль.
— Я хочу зробити собі тепле гніздечко, — сказав він.
Карлсонові таки личила блакитна смугаста піжама Боссе, і якби ще Малий добре попідтикав укривало, то йому справді було б затишно, як у гніздечку.
Та Карлсон не хотів, щоб його підтикували.
— Не треба, — сказав він. — Скільки можна зробити приємного, як у когось ночуєш! Можна їсти бутерброди з ковбасою в ліжку, стелити постіль і воювати подушками. Почнімо з бутербродів.
— Але ж ти допіру з’їв цілу купу булочок, — здивувався Малий.
— Якщо ми не робитимемо все те, що треба, то я не граюся, — відповів Карлсон. — Неси бутерброди!
І Малий прошмигнув до кухні й наготував бутербродів. Ніхто йому не заважав. Панна Цап розмовляла у вітальні з дядьком Юліусом. Вона вже вибачила йому те, що він сказав про курча.
За хвилину Малий вернувся з кухні. Він сидів на краєчку ліжка, дивився, як Карлсон їсть бутерброди, й радів — дуже ж бо приємно мати в гостях найкращого приятеля. І Карлсон цього разу теж був задоволений.
— Бутерброди добрі, і ти добрий, і хатній цап також добрий, — сказав він. — Хоч і не вірить, що я найкращий у класі, — додав він і спохмурнів. Видно, це й досі його журило.
— Ет, не переймайся цим, — сказав Малий. — Он дядько Юліус хоче, щоб я був перший у класі, а я не перший.
— Не перший, дякувати богу, — погодився Карлсон. — Але я навчу тебе трохи дода… ну, отого, що ти казав.
— Додавання, — мовив Малий. — Ти навчиш мене?
— Авжеж, бо я найкращий у світі додавальник.
Малий засміявся.
— Зараз ми перевіримо, — сказав він. — Хочеш?
Карлсон кивнув:
— Ну, шквар!
І Малий почав:
— Якщо ти, наприклад, одержиш троє яблук від мами…
— Дякую, неси їх сюди, — сказав Карлсон.
— Не перепиняй мене, — сказав Малий. — Якщо ти одержиш троє яблук від мами, і двоє від тата, і двоє від Боссе, і троє від Бетан, і одне від мене…
Малий не докінчив, бо Карлсон підняв пальця й дорікнув:
— Я так і знав! Так і знав, що ти з усіх вас найскупіший, а це вже багато про що каже.
— Цить, зараз не про це йдеться, — сказав Малий.
Та Карлсон уперто правив своє:
— Гарно було б, якби ти дав мені повний пакуночок яблук, і ще дві груші, і хоч би стільки ж жовтих смачних слив!
— Не кричи, Карлсоне! — сказав Малий. — Це ж просто додавання… Отже, ти одержав одне яблуко від мами…
— Стривай! — люто вигукнув Карлсон. — Так не вийде. А де ті решта двоє, що я допіру одержав від неї?
Малий зітхнув.
— Любий Карлсоне, таж однаково, скільки яблук. Вони потрібні лише на те, щоб ти зрозумів, про що йдеться.
Карлсон пирхнув.
— Я добре розумію, про що йдеться. Йдеться про те, що твоя мама бере та їсть мої яблука, тільки-но я кудись відвернуся.
— Не кричи, Карлсоне, — знов сказав Малий. — Якщо ти одержиш троє яблук від мами…
Карлсон задоволено кивнув.
— От бачиш! Помагає, як скажеш навпростець! Я це добре знаю. А тепер кажи до ладу. Я маю одержати троє яблук від твоєї мами, і двоє від твого тата, і двоє від Боссе, і троє від Бетан, і одне від тебе, бо ти найскупіший.
— Авжеж, то скільки ти маєш яблук? — запитав Малий.
— А як ти гадаєш? — замість відповіді спитав Карлсон.
— Нащо мені гадати, я знаю, — мовив Малий.
— То скажи.
— Ні, це ти повинен сказати, розумієш?
— Еге ж, тобі лиш так здається. Скажи скільки, а я закладаюся, що ти помилишся.
— Уяви собі, що не помилюся, — сказав Малий. — Ти маєш одинадцятеро яблук.
— Аякже, попав пальцем у небо, — зрадів Карлсон. — Я позавчора ввечері назбивав собі двадцять шестеро в одному садку на Лідінге, з них у мене лишилося ще троє цілих і одне тільки ледь надкушене. Що ти тепер скажеш?
Малий трохи помовчав, не знаючи, що сказати. Врешті надумався.
— Ха-ха-ха, ти все вигадав! — засміявся він. — Бо в червні ще нема на деревах яблук.
— Еге ж, — сказав Карлсон. — А де ви їх набрали — ти й інші злодії з цієї хати?
Малий не хотів більше вчити Карлсона рахувати.
— Принаймні ти тепер знаєш, що таке додавання, — сказав він.
— А хіба я не знав? Це те саме, що збивати яблука, — сказав Карлсон. — Та й нічого мене вчити, бо я вже вмію додавати. Я найкращий у світі додавальник яблук і як тільки матиму час, то візьму тебе з собою на Лідінге й покажу, як воно робиться.
Карлсон запхнув до рота останній шматок бутерброда, тоді почав війну подушками. Але гарної війни не вийшло, тому що Бімбо голосно загавкав, як Карлсон шпурнув подушкою Малому в голову.
— Гав! — озвався Бімбо і вчепився зубами в подушку.
Вони змагалися за подушку, аж поки роздерли її. Тоді Карлсон підкинув подушку до стелі, пух порозлітався й почав опадати вниз так гарно, що Малий лежав на канапі й тільки сміявся.
— Наче сніг іде, — сказав Карлсон. — І все густіший та густіший, — додав він, знов підкидаючи подушку.
Та Малий сказав, що треба кінчати війну подушками, бо пора спати. Година була пізня, і вони почули, як у передпокої дядько Юліус побажав панні Цап на добраніч.
— Піду й ляжу в те коротке ліжко, — зітхнув він.
Раптом Карлсон чомусь дуже зрадів.
— Гей-гей! — вигукнув він. — Я сиджу собі, і мені спала на думку одна весела штука.
— Яка весела штука? — поцікавився Малий.
— Весела штука, що її можна зробити, якщо в когось ночуєш, — відповів Карлсон.
— Себто постелити ліжко? Але ж уже пізно, як ти його тепер стелитимеш?
— Так, уже пізно, — погодився Карлсон.
— Отож-бо, — вдоволено сказав Малий.
— То я не буду стелити, — мовив Карлсон.
— Чудово, —
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Малий і Карлсон, що живе на даху», після закриття браузера.