Читати книгу - "Українська дивізія «Галичина»"

[9] В червні 1943 р. райхсфюрер СС (Гіммлер) заборонив вживати в Дивізії назву "українська" та зарядив називати її "галицькою" ("Galizisch"), а добровольців - "галичанами" ("Galizianer"). Проти того запротестував губернатор дистрикту Галичина в Генеральній Губернії (Вехтер), вказуючи передусім на факт, що Галичина - це державно-територіяльне й провінціяльне поняття, а не національне. Гіммлер відкинув той та всі інші протести, мотивуючи своє рішення ставленням України до Німеччини у 1918-19 рр. K. G. Klietmann. Die Waffen SS; eine Dokumentation (ст. 194).

У наказі Гіммлера від 14 липня 1943 р. до всіх начальників штабів писалося: "При згадці про галицьку дивізію я забороняю коли-будь говорити про українську дивізію чи українську національність". Heinz Hцhne. Der Orden unter dem Totenkopf. "Der Spiegel", Hamburg, 1967, No. 7 (ст. 64).

[10] Штаб Української Дивізії складався з наступних відділів:

Відділ I(а) - тактичні завдання, воєнні дії, персональні справи старшин; I(b) - постачання амуніції, зброї, спорудження, транспорту; I(c) - контррозвідка, переслухування полонених, політичний контроль, цензура листів; II(a) і II(b) - картотека старшин, підстаршин і стрільців; III - польовий суд для політичних і кримінальних справ вояків; IV(a) - обмундирування, харчі; IV(b) - санітарний; IV(c) - ветеринарний; IV(z) - зуболікувальний; V - автомашини і механічні сотні; VI - духовна опіка: релігійні справи, преса, театр, радіо тощо.

Командирові Дивізії були ще безпосередньо підпорядковані дивізійна штабова квартира, польова жандармерія і польовий шпиталь. Е. С. Штаб 1-ої Української Дивізії. "Вісті" Братства кол. вояків 1-ої УД УНА, ч. 1-2 (39-40), січень-лютий 1954, Мюнхен (ст. 22). Ю. Тис-Крохмалюк. Організація 1 УД УНА. "Вісті Комбатанта", ч. 3(11), Нью-Йорк, 1963 (ст. 15-19).

[11] Під час боїв під Бродами в Дивізії було тільки два вищі бойові командири-українці: майор Микола Палієнко - командир дивізіону важкої артилерії та сотник Михайло Бриґідер - командир 1-го куреня 29-го полку. Палієнко згинув під Бродами, а Бриґідер був згодом відряджений з Дивізії.

[12] В наказі про творення Дивізії писалося: "командна мова - галицька (galizisch), наказова мова - німецька (deutsch)". Проте навіть цього розпорядження командир Дивізії не дотримався. - Aufstellung der SS-Freiw. Division "Galizien", Geheime Kommandosache, 30. Juli 1943.

[13] Для ведення різних справ Дивізії на підставі договору між проф. Кубійовичем і губернатором Вехтером була створена Військова Управа. 15 квітня 1943 року у Львові відбулося перше її засідання. Зборами керував проф. Кубійович. Тоді було схвалено проєкт правильника інж. Юрія Тиса-Крохмалюка і на цій підставі розподілено функції членів: проф. д-р Володимир Кубійович - голова, сотник Осип Навроцький - начальник канцелярії, інж. Євген Пиндус - заступник, інж. Михайло Хронов'ят - призовний відділ, д-р Любомир Макарушка - відділ старшин, інж. Андрій Палій - відділ опіки над родинами, мґр. Михайло Кушнір - відділ пропаґанди, ред. Степан Волинець - освітний відділ, д-р Іван Рудницький - правний відділ, д-р Володимир Білозор - відділ здоров'я, митрат о. проф. д-р Василь Лаба - відділ душпастирства, інж. Юрій Крохмалюк - історично-військовий відділ, проф. Зенон Зелений - відділ молоді.

Ці пропозиції прийняв без застережень губернатор Вехтер, але незабаром, без ніякого порозуміння з проф. Кубійовичем, проголосив Військову Управу установою, йому підлеглою та призначив її головою полк. Бізанца, а почесним головою генерала Віктора Курмановича (інші члени залишилися без змін). 28 квітня 1943 року членам Військової Управи було вручено номінаційні грамоти. Зміна ролі й структури Військової Управи була актом нельояльности губернатора Вехтера. Її завдання не були докладно оформлені, зокрема коли незабаром створено при німецькій владі уряд поповнень (СС-Веґерцунґсамт) під керівництвом д-ра Шульца. Ця німецька установа була паралельною організацією щодо української Військової Управи і невдовзі вона почала перебирати щораз більше функцій, які повинні були належати до Військової Управи.

Начальником канцелярії Військової Управи і фактичним заступником полковника Бізанца був увесь час сотник Навроцький і насамперед завдяки йому існувала гармонійна співпраця між Військовою Управою і Українським Центральним Комітетом.

[14] "Партизанами Ковпака" німці називали всі совєтські партизанські загони, які діяли в північно-західніх районах України, хоч сам Сидір Ковпак, один з найвизначніших організаторів і керівників комуністичного партизанського руху в Україні діяв в цій частині України та в Галичині лише влітку і восени 1943 року.

[15] Дивись додаток ч. 3.

[16] Так звані "поліційні полки" були зформовані з добровольців, призваних до Дивізії першим набором. Вони проходили бойове навчання в районі колишнього польсько-прусського пограниччя, біля Глині, Білостоку та в східній - Мецу (Metz) і південній - По (Pau) - Тарб (Tarbes) - Сальє-де-Борн (Salies-de-Bearn) Франції. Згідно з протоколом Військової Управи від 1943 року (том ІІ, ст. 6-7), полки мали такий склад: 4-ий полк (Gal. SS-Freiw.-Regiment 4, мабуть, це була офіційна назва полків) - 1 264, 5-ий - 1 372, 6-ий - 1 293, 7-ий - 1 671, 8-ий - 1 573. Курені в цих полках складалися з 4 сотень (приблизно 160 стрільців), а сотні - з трьох піхотних чот і однієї чоти зв'язку. Старшинами і підстаршинами поліційних полків були виключно німці.

На початку лютого 1944 року 4-ий полк було перекинуто до Галичини на боротьбу з большевицькими партизанами, де він згодом брав участь у боях з Червоною Армією під Тернополем. У Франції вояки закінчили вишкіл і на весні 1944 року їх у більшості відіслано до Дивізії в Нойгаммер. Під час вишколу їх використовувано також для поборювання французьких партизанів. При ліквідації поліційних полків у Франції деякі вояки перейшли до лав французьких партизанів, наприклад, група Осипа Круковського, яка становила окремий відділ в групі майора Легранда.

Проти невключення поліційних полків до Дивізії протестували губернатор Вехтер, командування Дивізії, Український Центральний Комітет та Військова Управа; їхні протести, як знаємо, досягли мети. Військова Управа вислала деяких своїх членів відвідати ці полки, наприклад, Юрій Крохмалюк відбув поїздку до Франції та до 4-го полку в районі Збаражу.

Джерела й література: Крохмалюк Ю. У Збаражі. "Вісті", чч. 4-5 (18-19), червень-липень 1992, Мюнхен. Небелюк М. Під чужими прапорами. Париж 1951. Процакевич Є. Поліційні полки. "Вісті Комбатанта", ч. 3-4, Торонто - Нью-Йорк 1970.

[17] Промову Гіммлера добре характеризує професор Колюмбійського університету Джордж Г. Стейн у книжці п. н. "Елітарна ґвардія Гітлера". "У промові до старшинського складу, який складався переважно з німців, Гіммлер таки признав, що галичани - це дійсно українці, - пише він, - а при цьому закликав до "братерства"