Читати книгу - "Біблійні казки. Казки та легенди про святих"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Забирай тото з мене, забирай! — крикнула відьма. — Що ти хочеш, я тобі поможу. Забирай тото з мене!
А він каже:
— Вивези мене до неба, і тоді я то здойму.
Вона свиснула, і приїжджає бричкою злий дух Антипко.
— Бери вивези його до неба, і довго там не будь, бо видиш, я в огню. Треба зняти то з мене геть.
І Антипко повіз його до неба. І каже йому Антипко, аби він скоро залатвив свої діла в Бога і скоро вертався. Бо Антипко має відвезти його назад.
Завіз його Антипко аж до чистилища. Іде він, а тоті духи до нього кажуть:
— Куди ти йдеш?
А він каже:
— Я йду до святого Петра. І ви підете. Я вам дам золота і з тим золотом ви до нього добудетеся.
Він став роздавати то золото тим духам, і духи його перепустили. Прийшов він перед Боже царство, клякнув на коліна і став просити Бога, щоби його Бог прийняв у царство. І царство йому втворилося.
— Що ти бажаєш? — питають святий Петро і святий Павло.
Він каже:
— Шукаю помочі свому батькові. Бо мій батько сліпий і вмирає з голоду.
— А як ти сюди зайшов? Ти маєш документ від якого святого?
Каже він:
— Я ночував у лісі коло святого дядька, коло пустельника, котрий для Бога трудиться, і він спровадив мене сюди, щоби я просив Бога, щоби Бог моєму батькові допоміг.
І вони дали йому книжку та й кажуть йому так:
– Іди до батька. Він на тебе чекає. Прочитай йому цю книжку, і він провидить. І буде він ситий. І хто буде цю книжку читати, кожен буде ситий Божим духом, і Бог йому простить гріхи.
Він просився, аби далі був у них, але святий Петро і святий Павло сказали:
— Не мож, бо твій батько на тебе чекає. Як не повернеш до нього, він помре, мусиш їхати до нього.
Він там був три дні, а йому здавалося, що був три години. Каже святий Петро:
— Відьма буде на тебе чекати, аби ти з неї зняв ту ленту, щоби не знімав, бо тебе поконає вона. Іди й научай людей тою книгою. Скликай людей до себе і кажи: «Люди, хто в Бога буде вірити, то буде жити і ситий буде». І ти будеш Божий слуга.
Поблагословили вони його, і він пішов. Вернувся він до того Антипка, що його вивіз.
— Я, — каже, — на тебе три дні чекаю, а тебе нема.
— Та я три години там був.
— Три дні! Ну, — каже, — сідай, я тебе звезу.
А як він ішов з Царства Небесного, дав йому святий Петро таку воду, щоби покропив нею відьму, і відьма стане каменем. Звіз його Антипко на долину, відьма просить:
— Освободи мене від того, освободи.
А він вийняв ту пляшечку, покропив її тою водою, і відьма заглухла, заніміла і лишилася там каменем. А він пішов додому.
Приходить додому — багато-багато людей повмирало, прийшов він до свого батька і каже:
— Тату, я ваш син.
— Ой, Бог знає, де мій син.
— Тату, я ваш син Михась. Возьміть, тату, ту книжечку. Я зараз почитаю її вам, і ви, тату, провидите.
І прочитав він, і тато провидів.
— Синочку, я вже виджу. І я ситий.
Народ учув то, і всі кажуть:
— Чудо сталося, син вилікував свого батька.
І хто приходив, читав ту книжку, і Бог йому дарував усе. І ситий він був, і святий був. А хто не вірив у ту книжку, пропав.
А той Михась став Божим слугою.
Як Михаїл на землю зійшов
Післав Господь Михаїла на землю до бідної вдови Олени по душу її. Михаїл прийшов подивився — вона тяжко хвора, а дитина груди ссе. І пожалів її Михаїл. Як він забере в Олени душу, хто ж тоту дитину буде годувати? І вернувся він до Господа Бога без душі. А Господь питає:
— Михаїле, де душа Олени?
— Я не приніс її, бо в неї маленька дитина на руках, і я пожалів її. Хто буде годувати і доглядати дитинку?
— За то, що ти мене не послухав, не забрав Оленину душу, на рік підеш на землю.
Післав Господь Михаїла на землю, а Архаїла післав по душу Олени. Архаїл узяв Олени душу. А Михаїл зійшов на землю, став на дорозі й стоїть. І думає, де йому тепер подітися. Над’їхав священик і став.
— Що ти, сину, тут стоїш?
— Питаю служби.
— А може, ти пішов би до мене кіньми їхати?
— Піду.
Сів Михаїл на фіру і їдуть. Але він думає, що з тою Оленою. Чи забрав Архаїл її душу? І де тота дитина? Коли порівнялися вони з тою хатою, Михаїл скочив з фіри, побіг під хату і дивиться у вікно. А дитина Олени вже ссе мертву цицьку. Олена померла. Прийшов він на фіру і каже до священика:
— У тій хаті бідна вдова Олена померла.
А священик каже:
– Іди забери тоту дитину. Хай не мучиться.
І забрали вони ту дитину.
За якийсь час їдуть вони в місто. Приїжджають під церкву. В церкві правиться. Стримав Михаїл коні, скочив з фіри й побіг до церкви, і вийшов з церкви, сів на фіру й поїхали.
Ідуть вони, а там ховають великого багатиря. Багато народу, оркестра грає. А Михаїл так коні жене, бичем б’є, утікає, що сили має, щоб не видів того похорону.
Їдуть вони далі. А там ховають бідного чоловіка. Стримав Михаїл коні, скочив з фіри і побіг туди. Бо він не міг дивитися, як там діточки мучилися, в тій хаті, де тото тіло було. І він пішов помогти їм. Завезли то тіло на цвинтар, опустили до гробу. І він поміг то тіло закопати, і тоді вернувся до фіри й поїхав із священиком далі.
— Поїдемо в місто. Треба купити шкіри мені на чоботи.
Поїхали вони до міста, купили тої шкіри. Тоді каже священик:
— Повезеш тоту шкіру до шевця, аби мені швець зробив чоботи.
Завіз він шкіру до шевця і сказав робити капці, а не чоботи. Привіз додому тоті капці, а священик каже:
— Чого ж ти не зробив чоботи, а капці?
А Михаїлу вже виходить рік. Треба йти геть від священика. А священик питає Михаїла:
— Звідки ти знав, що Олена померла, а там є мала дитина?
А він каже:
— Бо Господь післав мене по її душу. А я
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Біблійні казки. Казки та легенди про святих», після закриття браузера.