Читати книгу - "Метаморфози, або Золотий осел"

підлі хитрощі на шкоду нещасному чоловікові. А я, хоч і зберігав, у душі справедливе обурення до Фотіди за її необачність, внаслідок чого перетворився в осла, а не в птаха, все-таки при цій жалюгідній переміні мав одну-єдину втіху: завдяки своїм величезним вухам я прекрасно чув навіть те, про що говорили на далекій відстані.

16. Одного дня долетіли до моїх нашорошених вух такі слова тої «скромненької» бабки: — Подумай-но, моя добродійко, з ким ти зв'язалась, не порадившись зі мною. Який з нього коханець! Це нероба й боягуз, який тремтить увесь, коли твій осоружний і ненависний чоловік лише грізно насупиться. Він своєю млявою любов'ю тільки мучить тебе, пристрасну жінку. Наскільки кращий Філезітер[236]: він молодий, вродливий, щедрий, меткий, мастак спритно обманути чуйність ревнивих чоловіків. — Далебі, він єдиний, хто гідний того, щоб усі заміжні жінки дарували йому свою прихильність, єдиний, кого варто увінчати золотим вінком хоч би за одну незрівнянну витівку, як то він нещодавно обвів довкола пальця одного ревнивого чоловіка. Так ось послухай і порівняй, якими різними бувають коханці[237].

17. Ти знаєш, звичайно, Барбара, декуріона[238] нашого міста, якого люди за злостиву вдачу називають Скорпіоном. Жінку свою Арету[239], благородного походження, незрівнянну красою, він так ревниво охороняв, що не відпускав від себе ні на крок.

Тут її перебиває мірошничка: — Аякже, ще й як її знаю! Маєш на увазі мою шкільну товаришку Арету. — То ти, певне, — каже стара, — знаєш всю її пригоду з Філезітером? — Зовсім не знаю, — відказує та, — але страшенно мені нетерпеливиться дізнатися, що там між ними було, і, будь ласка, матінко, розкажи мені все по порядку. — Невгамовна балакуха, не барячись, почала таку розповідь:

— Одного разу Барбарові конче треба було вирушити в дорогу. Бажаючи оберегти цнотливість дорогенької дружини від небажаних зазіхань, він від щирого серця довірився потай у своєму клопоті рабові Мірмексу[240], людині випробуваної вірності, і доручив йому пильний нагляд за господинею. При тому пригрозив йому в'язницею, довічними кайданами і, насамкінець, насильною ганебною смертю, якби хто-небудь із чоловіків навіть ненароком доторкнувся Арети хоч пальцем. Свої слова він підсилив ще й клятвою, беручи за свідків усіх богів. Залишивши переляканого на смерть Мірмекса як невідступного супутника жінки, сам Барбар зі спокійною душею виїжджає з дому. Тепер стурбований Мірмекс набрався рішучості і не дозволяв своїй господині нікуди самій навіть і кроку ступити. Він не відходив від неї ні на мить коли вона була зайнята і прядінням. Навіть тоді, коли змушений був дозволити їй сходити в лазню (єдиний випадок, коли вона могла вийти з дому), він ішов за нею, немов був міцно до неї прив'язаний, тримаючи рукою за полу її шати. Так з дивовижною запопадливістю виконував він покладене на нього завдання.

18. Але небуденна врода цієї молодиці не могла приховатись від чуйного і пристрасного ока Філезітера. А що найбільше його вабило і підштовхувало до Арети, то це хвалена цнотливість жінки і надмірна пильність нагляду за нею. Він ладен був зробити все, що завгодно, подолати будь-які труднощі, тож зібрав усі свої сили, щоб зробити наступ на суворий розпорядок цього дому. Переконаний у хисткості людської вірності і впевнений, що гроші ламають будь-які перешкоди, а золото спроможне розтрощити навіть сталеві двері, він звіряється Мірмексові, з яким звів його щасливий випадок, щодо своєї любові і уклінно благає допомогти йому в любовних муках. Каже, що він твердо вирішив накласти на себе руки, якщо не може чимшвидше заспокоїти любовної жаги. Запевняв Мірмекса, що тому нічого боятися, бо йдеться ж про сущу дрібницю: увечері він, Філезітер, під надійним прикриттям ночі сам проникне в дім і через деякий час піде собі геть. До таких і подібних намовлянь він додає ще й могутній таран, яким мав ущент рознести незламну упертість раба: у простягнутій руці він показує йому сяючі новісінькі золоті монети, з яких двадцять, казав він, призначає молодиці, а десять охоче дарує йому

19. Жахнувся Мірмекс нечуваного наміру і, затуливши вуха, дременув чимдуж. Але ясний блиск золота не зникав з його очей і, хоч відбіг він уже далеченько і швидкою ходою подався додому, йому весь час ввижалось звабливе сяйво монет, подумки він уже володів багатим заробітком. Суперечливі думки вирували в його голові, як розбурхане море. Сердега Мірмекс схилявся то сюди, то туди: в ньому боролись почуття вірності з жадобою наживи, страх перед карою з відчуттям задоволення від одержаних, грошей. Нарешті золото побороло страх перед смертною карою. Ні на хвилину не залишало його прагнення заволодіти спокусливими грішми, навіть на сни наклала свій відбиток згубна загребущість. І хоч погрози господаря забороняли йому виходити з дому, золото манило його за двері. Позбувшись сорому і відкинувши сумніви, він передав господині те, що йому доручено було передати: А молодиця не відмовилась від властивої жіночій природі легкодушності і хутко проміняла свою цнотливість на проклятий метал. Потираючи руки. від радості, Мірмекс не бариться остаточно занапастити свою вірність. Він поспішає і навіть не за тим, щоб одержати гроші, які він на свою біду побачив, а хоча б тільки доторкнутись до них. І з захопленням повідомляє Філезітера, що, завдяки його настирливим зусиллям, бажання юнака сповниться, тож вимагає негайно дати йому винагороду, а одержавши, вже в долоні, яка й досі не відчувала навіть мідяків, тепер пестить золоті монети.

20. Коли вже зовсім засутеніло, Мірмекс впускає зухвалого коханця, самого, зі щільно закутаною головою у дім, а потім — у спальню господині. Коли вони в перших обіймах віддавали данину юному богові любові Амуру, коли, як нагі бійці, відбували військову повинність під корогвою Венери, саме тоді ні з того ні з сього, всупереч усяким сподіванкам, з'являється біля дверей свого будинку Барбар. Вже гримає у двері, кричить, жбурляє каміння.

Від довгого очікування стає все більш і більш підозріливим, погрожує Мірмексові лютою розправою. Ошелешений раптовою бідою, раб з переляку розгубився і в повній безпорадності виправдовується тим, що в нічній пітьмі не може знайти ключа, бо його кудись старанно сховав. Тим часом Філезітер, почувши галас, похапцем накинув на себе туніку, але в поспіху не встиг взутись і босоніж вислизнув із спальні. Тоді тільки Мірмекс вклав ключ у замок, відчинив двері і впустив свого господаря, який лаявся на всі заставки. Барбар щодуху побіг у спальню, а Мірмекс тим часом непомітно випустив Філезітера. Коли той опинився за порогом, Мірмекс, спокійний за свою шкуру, знову замкнув двері і пішов спати.

21. Удосвіта Барбар,