Читати книгу - "Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів]"

її наслідків у формі умислу або необережності. Сутність цього принципу полягає в тому, що застосування міри юридичної відповідальності в усіх галузях права можливе лише за наявності вини. Як вихідний він існує і в цивільному законодавстві. Однак є виняток, коли заходи цивільно-правової відповідальності застосовуються до володільця джерела підвищеної безпеки за безвинне заподіяння шкоди, тобто за об’єктивно протиправний вчинок. Водночас чимало дослідників таке заподіяння шкоди не відносять до правопорушення, а це означає, що загальна дія цього принципу не порушується.

Принцип законності виражається в системі вимог суворого і неухильного додержання законів і відповідних їм підзаконних актів усіма суб’єктами суспільних відносин. Він виявляється у правотворчій і пра- возастосовній діяльності. Цей принцип вимагає також верховенство закону в системі юридичних актів, єдність законності, тобто однакове розуміння і дотримання законів, несуперечність норм, що становлять чинну систему права, обов’язковість норм права для всього населення, неприпустимість зворотної сили законів, що встановлюють нову або більш тяжку юридичну відповідальність, та ін.

Дія принципу поділу права на публічне і приватне, на відносно самостійні галузі та інститути притаманна праву України, бо цей поділ сформулювався і тяжіє до континентальної (романо-германської) правової сім’ї. Галузі права, призначенням яких є забезпечувати загальне благо, виконувати функції соціального служіння, належать до публічно- правових (конституційне, адміністративне, кримінальне право та ін). Приватне (особисто вільне) право встановлює лише юридичні форми, рамки, в межах яких суб’єкти здійснюють права, що їм належать, у будь- якому напрямку з метою досягнення особистих інтересів і потреб, а також інтересів третіх осіб (цивільне, трудове, сімейне право).

І публічне, і приватне право рівною мірою призначені слугувати інтересам суспільства та особистості. Державні, «публічні» інтереси врешті- решт виконують службову роль відносно інтересів громадянського суспільства та особистості, а останні в не меншому ступені зацікавлені в міцності внутрішньодержавного та міжнародного правопорядку.

Сутність принципу поєднання стабільності і динамізму полягає в тому, що право активно впливає на регульовані відносини, і в разі адекватного відбиття у правовій формі існуючих соціальних тенденцій встановлюється правопорядок як головна мета механізму правового регулювання. Однак згодом правова форма старіє і не забезпечує потреб соціального регулювання, що тягне за собою її реформування.

§ 4. Галузеві та міжгалузеві принципи права. Принципи правових інститутів

Міжгалузевими називаються принципи, що діють відразу в декількох галузях права. Більшість принципів мають міжгалузевий характер, бо вони більш-менш одноманітно виражені в нормах декількох галузей. До них належать принципи судоустрою, судочинства (цивільного, господарського, кримінального) і правового становища осіб, які беруть участь у процесі. Це, зокрема, такі:

- незалежність суддів і підкорення їх тільки закону;

- здійснення правосуддя тільки судом;

- рівність прав учасників судового розгляду перед законом і судом;

- всебічність, повнота та об’єктивність з’ясування обставин справи;

- ніхто не може бути суддею у власній справі;

- гласність та відкритість судового розгляду;

- змагальність сторін і диспозитивність судочинства;

- національна мова судочинства;

- доступність судового захисту;

- обов’язковість судових рішень та ін.

Міжгалузевими принципами є такі принципи, як «дозволено все, що не заборонено законом», а також «дозволено тільки те, що прямо дозволено законом, все інше заборонено», які відповідають загально- дозволеному і дозволено-заборонному типам правового регулювання. Загальнодозволена спрямованість характерна для цивілістичного циклу галузей, зі змісту яких випливає, що громадяни та юридичні особи можуть займатися будь-якою діяльністю, не забороненою законом. Водночас діяльність органів держави базується на дозволено- заборонному принципі, бо здійснюється відповідно до їх компетенції в рамках адміністративного, криміналістичного і процесуального циклів галузей і побудована на забороні виходити за її рамки.

Галузеві принципи підкреслюють особливості конкретної галузі права і нарівні з предметом та методом сприяють індивідуалізації галузі як самостійної в загальній системі права. Принципи галузей — це не раз і назавжди дана аксіома; вони, як і норми права, можуть змінюватися, зокрема зі зміною суспільних відносин, на базі яких виникає галузь права. Так, процеси реформування політичної, економічної, соціальної та інших сфер життя суспільства не могли не відбитися на змісті галузевих принципів. Поява ринку праці і капіталу, наприклад, сприяла становленню низки нових принципів галузі трудового права. За часів соціалістичної системи господарювання за будь-яким роботодавцем все ж стояла держава, тому основні умови трудового договору з працівником (розмір зарплати, строки договору, тривалість відпусток та ін.) були значною мірою усередненими. В умовах ринкової організації економіки основоположними принципами трудового права стають:

- свобода праці, яка передбачає для кожного працездатного громадянина свободу вибору місця роботи, форми і виду реалізації своїх здібностей до праці, а також свободу договірного регулювання трудових відносин при встановленні державою обов’язкового мінімуму прав найманого працівника;

- державний нагляд і контроль за умовами праці найманих працівників;

- принцип обов’язковості умов договорів про працю, в тому числі вимоги дисципліни і підпорядкування працівника організаторам виробництва в процесі праці;

- принцип оплати праці найманого працівника за її результатами відповідно до встановленого державою мінімуму оплати і договорів про працю;

- принцип забезпечення працівника при настанні непрацездатності, а також матеріального забезпечення у разі безробіття, що зафіксовано на міжнародно-правовому рівні.

З часом зникли такі принципи цивільного права, як переважна охорона соціалістичної власності і її необмежена віндикація, принцип планування та ін., що вихолощували зміст галузі цивільного права. Водночас з’явилися принципи, сформульовані в процесі багатовікової історії розвитку тієї чи іншої галузі, які або не згадувалися взагалі, або мали другорядний, підпорядкований щодо названих вище принципів характер. Йдеться про принципи неприпустимості свавільного втручання у сферу особистого життя людини та позбавлення права власності, рівності учасників цивільних правовідносин, свободи договору, повного поновлення порушеного стану суб’єктів цивільного права та ін.

Не могли не відбитися на змісті галузевих принципів відхід від класового тлумачення права, а також загальні тенденції до гуманізації і демократизації правової системи в цілому.

Принципи правових інститутів діють у межах однорідних суспільних відносин, що регулюються нормами окремого інституту. Іноді їх ототожнюють з загальноправовими або галузевими принципами, піддаючи сумніву саму необхідність існування принципів окремих інститутів права. Однак принципи окремих інститутів права становлять цілком самостійну наукову категорію і виступають конкретизуючим елементом системи загальних принципів права.

Так, інституту призначення покарання у кримінальному праві кореспондує система принципів, які є логічним продовженням загальних засад, характерних для держав з демократичною і гуманістичною орієнтацією, зокрема:

- законність покарання у розумінні його конкретного прояву;

- визначеність покарання у вироку суду;

- обґрунтованість і обов’язковість його мотивування у вироку;

- гуманність конкретного покарання, яке не може спричиняти фізичних страждань засудженому або принижувати його людську гідність;

- індивідуалізація покарання, тобто відповідність покарання небезпечності особи злочинця та характеру злочину.