Читати книгу - "Карбід"

Приблизно о четвертій ранку пара темних постатей вийшла з будинку й нишком городами подалася в бік площі Миру.

Розділ сімнадцятий,

в якому закінчується та частина історії, що відбувається у цьому найкращому з можливих світів

До урочистого відкриття Фонтана Єдності залишався один день. Ключові особи займалися приготуваннями до свята.

Тої неділі першим прокинувся міський голова Ведмедева Золтан Барток. Хотів встигнути якнайбільше, все проконтролювати, допильнувати. Нестабільна політична ситуація в державі розхиталася так, що невдовзі мали відбутися місцеві вибори, тож будівництво Фонтана Єдності з допоміжної ідеї-прикриття для тунелю перетворилося на цілком самодостатній проект. Бо якщо вибори так швидко, то відкриття фонтана стане однією з найважливіших подій передвиборної кампанії. Прощатися з владою мер не збирався. А тому все завтра має пройти бездоганно. Він виголосить патріотичну промову, скаже, що на День Незалежності дарує Україні Фонтан Єдності з Європою. Згадає про Небесну сотню. І так підніме градус пафосу, щоби в електорату не зосталося сумнівів: герої Євромайдану передусім за фонтан у Ведмедеві і полягли.

А як знає кожен солідний політик, завтрашні успіхи куються сьогодні. Тому Барток прокинувся о 6 ранку і почав виконувати завдання, які заздалегідь собі записав на окремий листочок. Першим пунктом значився візит до православного батюшки, якого міський голова хотів попросити освятити фонтан. Ведмедівці досить релігійні, тому їм сподобається, що крім музики, феєрверків, ярмарку з наїдками й випивкою, буде і піп. Зловити його треба ще до ранішньої служби, щоб потім цілий день присвятити решті справ. А їх чимало: вибрати тканину для стрічки на урочистості; купити найбільші ножиці, щоб цю стрічку перерізати; нагадати будинкові культури, щоб колонки встановили найпотужніші: музика має звучати так гучно, аби й миша не зауважила гуркоту потяга під площею; замовити ресторан і скласти меню фуршету, на який запросити депутатів і всіх представників влади, бо як же не відсвяткувати таку епохальну подію за гроші з міського бюджету; виписати команду піротехніків і салют; запросити танцювальний колектив, який розважатиме містян на площі Миру, а також оркестр і хор місцевої військової частини, щоб виконали гімн України. І ще сто тисяч різних дрібниць, кожна з яких потім обернеться голосами на виборах.

Не спав із самого ранку і Геній Карпат. Він узагалі прокидався рано щодня. Може, й хотів би інколи поспати довше, набратися сил, але очі розплющувалися самі. Хоча саме сьогодні волів би проспати цілий день. Бо не існує нічого гіршого, ніж останні години очікування. Завтра відкриють фонтан, усе запрацює, зарухається вперед. А сьогодні — день нервів, гарячкового споглядання на годинник, порожній час, який нічим заповнити. І сто відсотків, що йому довго не вдасться заснути увечері. Буде крутитися, рахувати в голові, а сон усе пручатиметься. І так віддавна: якщо зранку треба було обов'язково не проспати й, наприклад, вирушити у дорогу, то ввечері його пульс пришвидшувався, дихання ставало нерівномірним, а в голову замість спокою пробиралися тисячі думок, ідей, спогадів.

Мірча прокинувся і ще довго нерухомо лежав у ліжку, розглядаючи стелю. Обмізковував свої плани на сьогодні, точніше кажучи, намагався вигадати якесь заняття для себе, бо крім зустрічі всіх компаньйонів о шістнадцятій, так званої підсумкової наради й обміну думками, жодних планів не було. Це завтра він поїде в Угорщину, бо всі вирішили саме йому доручити відкрити тунель з того боку. І добре: святкування йому байдужі, краще вже щось робити, розконсервувати замасковану яму і підготуватися до прийняття першого ешелону. А нині ж, мабуть, доведеться скачати якісь фільми на торентах, завалитися у ванну, взяти пива й таким чином згаяти час. Тіло огорнула дивна апатія, він не міг примусити себе встати й приготувати сніданок, сходити в душ чи хоча б увімкнути якусь музику, щоб розворушила цю сонну й ліниву атмосферу. Лежав і дивився перед себе. Уявляв тунель, який уже від завтра почне його збагачувати. Так тривало добрих години дві, аж нарешті сечовий міхур змусив чоловіка встати й розпочати день.

Уляна Дмитрівна Крук прокинулася дещо пізніше й у прекрасному гуморі. Сходила в душ, розслаблено вийшла звідти в м'якому халаті й чудернацьки зав'язаному рушнику на голові, приготувала собі каву й тост із персиковим джемом. Сьогодні мав бути день її відпочинку. Крім уже згаданої наради о 16-ій, важливих справ у жінки не було. Тому Дияволиця вирішила зробити собі низку приємностей — сходити на депіляцію, манікюр, трішки припектися в солярії, щоб завтра виглядати засмаглою, немов вона, як і більшість ведмедівців, кожні літні вихідні проводила на Тисі, а на вечір замовити масажиста з комплексом спа-послуг. Все для душі й задоволення тіла. Завтра вона ніде не виступає, ні в чому не задіяна. Хоча і дала найбільше грошей, та навідріз відмовилася навіть стояти на сцені під час запуску фонтана. Не хотіла світитися, тому прийде і під час урочистостей стоятиме серед натовпу, а заразом і помоніторить громадську думку. Сірий кардинал і головний інвестор і цього разу залишиться в затінку. Так завжди безпечніше.

Мабуть, найбільше сподівань на відкриття фонтана покладали брати Ляхи. Усе місто знало, що саме вони майже місяць займалися будівництвом на площі Миру, тож місце на почесній сцені братам забезпечено. Це буде перший в житті їхній вихід на публіку. Коли цілий Ведмедів аплодуватиме й дякуватиме братам. Тому перебували в піднесеному настрої. На завтрашні урочистості запросили всю родину, прагнули насолодитися своєю хвилинкою слави максимально. Сьогодні ж планували сходити на базар, купити собі нові костюми й сорочки, відвідати перукаря, а потім заскочити до знайомого фотографа, який два роки тому працював на весіллі Йосипа, домовитися з ним про зйомку відкриття Фонтана Єдності для сімейного архіву. Для них ця урочистіть стала чи не важливішою за сам запуск тунелю. Шанс здобути авторитет у місті. А потім треба з'їздити в Мукачево, забрати з будівельного гіпермаркету замовлене коліно для труби. Бо виявилося, що закуплене раніше — замале. Тобто точнісінько таке саме в діаметрі, як труба. А мало ж бути ледь ширше, щоб на ту трубу його надягнути. Отож, треба привезти нове коліно і примоцувати його увечері на труби. Ну, і купити там же лампочки, бо кабель у тунелі прокладено, навіть патрони вмонтовано, а самих лампочок ще нема. Ці два штрихи — і тоді нарешті