Читати книгу - "Делілло Дон. Зеро К"

Коли вже темрява стане суцільна, я буду просто стояти та чекати, силкуючись ні про що не думати.

— 9 —

Я бачу таксі, припарковане за три-чотири фути від тротуару, а потім у риштаку чоловіка на колінах, роззутий, черевики поставив позаду себе, і він кланяється головою до асфальту, і за мить я розумію, що він таксист, і що напрямок — Мекка, він кланяється до Мекки.

Час від часу на вихідних я лишаюсь у гостьовій кімнаті батькового міського будиночку без обов'язків по кухні. Юнак, який займається цими питаннями, один з корпоративних портретів, обговорює подробиці в сучасній манері розповідних речень, що поступово виковзують у питання.

Думаю, інколи я ходжу в музеї, просто щоб почути мови, якими розмовляють відвідувачі галерей. Якось я йшов за чоловіком і жінкою від могильних позначок на вапняку з Кіпру IV століття до н. е. аж до «Зброї та обладунків», чекаючи, поки вони знову заговорять між собою, щоб я міг визначити мову чи хоча б спробувати або зробити дурнувате припущення. Думка про те, щоб до них підійти та ввічливо спитати, була для мене недосяжна.

Я сиджу перед екраном у кабінці з матового оргскла з позначкою «Інспектор з питань внутрішнього контролю й етики». Я тут гарно облаштувався, не лише стосовно своїх щоденних розпоряджень, а і в контексті методів, які я розробив, щоб виконувати необхідні обов'язки та відповідати місцевій мові.

Жебрак в інвалідному візку, нормально вдягнений, чисто поголений, без заплямованого паперового стаканчика, рука в рукавичці встромлена у вуличну кишняву.

Є широкомасштабна динаміка батькової корпоративної кар'єри, і є крайземля «Конвергенції», і я кажу собі, що не ховаюсь у житті, яке є реакцією на це або відплатою за нього. Потім, знову, я вічно стою в тіні Росса й Артис, і не їхні резонансні життя не дають мені спокою, а те, як вони померли.

Коли я запитую себе, навіщо я просив дозволу час від часу ночувати в міському будиночку, я відразу думаю про будівлю, де живе Емма, загалом — вона в цьому районі, чи там, де вона зазвичай жила, і часто гуляю околицями, не очікуючи щось побачити й дізнатися, а почуваючи якусь невід'ємність, ту, у якій зболена втрата поступається тіньовій присутності, а в цьому випадку, на її вулиці, я відчуваю можливість, яку навіть не намагався зрозуміти.

У своєму місцевому магазині я ніколи не забуваю перевірити термін придатності на пляшках і картонках. Я тягнуся до полиці з продуктами, із запакованими товарами, і знімаю з останнього ряду, бо саме там були найсвіжіший нарізаний хліб, молоко чи пластівці.

Жінки високі та ще вищі. Видивляюся жінку у відповідній позі на розі вулиці, є там чи нема таблички з маловідомою абеткою. Що там бачити, чого я не бачив, який урок маю вивчити від нерухомої постаті серед натовпу? У її випадку це, можливо, проблема загрози, що насувається. Окремі особистості завжди так роблять, хіба ні? Я думаю про це як про щось середньовічне, своєрідну погану прикмету. Вона каже нам готуватися.

Інколи минає цілий ранок, поки переживеш сон, перепрокинешся. Однак я не міг згадати ані найслабшої миті сновидіння відтоді, як повернувся. Стак — сон наяву, хлопець-солдат вимальовується на екрані, майже валиться на мене зверху.

* * *

Я ходжу гуляю, роздивляюсь — це дорожній рух застряг і стогне, а це іноземні гроші зринають до веж пентгаусів, які збираються вище законів зонування.

Ідея працювати в шкільному оточенні мені подобається, бо знаю, що якоїсь миті ця ідея розчиниться в дрібницях. У понеділок фургон прибуває дуже рано, уже везучи двох співробітників, які живуть на Мангеттені, і ми мандруємо до невеликої громади в Коннектикуту де розташовано коледж, скромний кампус, студенти з посередніми перспективами. Ми лишаємося до полудня в четвер, а потім нас везуть назад до міста, і цікаво, як ми втрьох знаходимо нові способи поговорити ні про що.

Довге помірне життя — оце, почуваю, я собі облаштував, і єдине питання — наскільки смертельним воно виявиться.

Однак чи я в це вірю чи шукаю ефекту, способу урівноважити легкість своєї буденності?

Я заходжу в кімнату з однобарвними картинами, пригадуючи останні слова, які спромігся сказати Росс. Левкас на полотні. Намагаюся вивільнити цей термін від значення і подумати про нього як про фрагмент якоїсь чудової загубленої мови, якою вже тисячу років не говорять. Картини в кімнаті — олія, полотно, але я кажу собі, що відвідуватиму музеї та галереї й шукатиму картини, де зазначено «левкас, полотно».

* * *

Я гуляю годинами, деінде ухиляючись від кавалків собачого лайна.

Емма і я, колись коханці. Мій смартфон лишається на стегні, бо вона десь там є, у цифровій дичавині, і рідко чутий звук дзвінка означає її голос за якусь мить від мене.

Я їм нарізаний хліб, бо його може вистачити надовше, якщо покласти до холодильника, але це спрацьовує з грецьким, італійським чи французьким хлібом. Я їм пухкий крихкий хліб у ресторанах, за власним бажанням обідаючи переважно наодинці.

Усе це має значення, навіть якщо не передбачається, що воно його має. Хліб, який ми їмо. Змушує мене загадатися, хоч і ненадовго, хто були мої пращури.

Знаю, що мав би знову повернутися до звички палити. Теоретично все, що сталося, веде мене в цьому напрямку. Але через утримання я не почуваюся впокореним, як було в минулому. Жадання минулося, і, певно, оце мене й упокорило.

У міському будиночку в гостьовій кімнаті звисає зі стелі вишукана люстра, і я вмикаю її та вимикаю, і щоразу, коли це роблю, виявляється, що я неминуче думаю про термін підвісне освітлення.

* * *

На вулиці, нікуди особливо не прямуючи, я перевіряю гаманець і ключі, блискавку на штанях, аби упевнитися, що вона надійно застібнута від пояса до промежини чи навпаки.

Полегшення не співмірне зі страхом. Воно триває обмежений час. Ти хвилюєшся дні, а потім місяці, і врешті син приїжджає, і він живий-здоровий, і забуваєш, як не міг зосередитися на іншій темі, ситуації чи обставині весь той час, бо він тут, тож хай пообідає. За винятком того, що його тут нема, чи не так? Він десь біля дорожнього знаку, де читається «Костянтинівка», в Україні, його місці народження і смерті.

Мови, повсякчасні сирени, жебрак згорнутою масою, чоловік чи жінка, недремний