Читати книгу - "Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського"

Франческо

За весь людський рід я поручитись не можу, але, безперечно, якби з вини нездорової місцевості я занедужав, то намагався б здихатись недуги, переселившись у більш здорове місце, а надто я так вчинив би, якби йшлося про духовні недуги. Але з ними, я бачу, складніше впоратись.

Августин

Великі філософи одностайні щодо хибності такої думки. Душу можна зцілити від будь-якої недуги, якщо тільки сам недужий не опирається лікуванню, тим часом як численні тілесні хвороби не піддаються лікуванню жодними засобами. В будь-якому разі, щоб далі не відволікатися від теми, я наполягаю на тому, що душу слід спершу підготувати, навчити її відмовитись від того, що їй любе, і не обертатись назад, не триматись за те, до чого вона звикла. Тільки за таких умов подорож є надійним засобом від кохання. І, якщо ти хочеш зцілити свою душу, знай, що саме так маєш вчинити.

Франческо

Якщо я правильно зрозумів сказане тобою, непідготованій душі подорожі не на користь, підготовану вони зцілюють, а вже зцілену – оберігають. Чи такий сенс твого потрійного догмату?

Августин

Саме такий! Ти вдало підсумував мої міркування.

Франческо

Щодо перших двох положень, мій розум прийняв би навіть без пояснень. Що ж до третього, я не розумію, навіщо потрібна розлука зціленій душі, коли вона, таким чином, уже в безпеці? Хіба що – з остраху повернення хвороби…

Августин

Така підстава не видається тобі вагомою? Якщо у випадку тілесних недуг є небезпека повернення хвороби, для душі така небезпека набагато більша. З усього написаного Сенекою навряд чи щось наочніше вказує на природу порятунку, як оці рядки з його послання: «Коли хто хоче позбутися кохання, нехай уникає всього, що здатне нагадати про кохане тіло». І далі пояснює, чому: «Бо ніщо не повертається легше за кохання». Вірні слова, здобуті з найглибшого досвіду! Інших свідчень тобі не наводитиму.

Франческо

Я визнаю справедливість цього судження. Але зауваж, ідеться про того, хто вже позбувся кохання, а не про того, хто хоче його позбутись.

Августин

Ідеться про того, кому загрожує більше небезпека. Будь-яку рану небезпечніше ятрити, коли вона рубцюється, будь-яку хворобу – в період одужання. Але недбалість у пізніші терміни, по одужанні, теж не залишається безкарною. І окільки приклади з власного життя справляють глибше враження, пригадай, як часто ти сам, вважаючи себе остаточно зціленим – і, напевне, був би зцілився, якби поїхав геть, – блукав знайомими вулицями міста, що було – не скажу причиною, але ареною твоїх нещасть, – і, навіть не заскочений жодною несподіваною зустріччю, на самий тільки вигляд тих суєтних місць, ти зітхав, і зупинявся, і, нарешті, насилу стримуючи сльози, вражений, біг далі і казав собі: «Бачу, причаївся тут, у невідомих засідках давній ворог. Усе тут іще дихає тою давньою смертю». Отож, якщо ти схильний прислухатись до моєї поради, якби ти навіть був зцілений (а тобі ще далеко до зцілення), я не радив би тобі й далі мешкати у цих краях, як не слід в’язневі, який щойно скинув кайдани, вештатись перед ворітьми в’язниці, начальник якої, не знаючи сну, ходить туди й сюди, налаштовуючи пастки на того, чия втеча так його засмучує:

Сину Анхіса, троянче, легкий перехід до Аверна,

вдень і вночі там чорна Дітова брама відкрита…[118]

Якщо, як я казав, ці перестороги не зайві для здорових, то наскільки ж нагальні вони для тих, що не позбулися іще хвороби і кого мав на думці Сенека, пишучи оті слова. Він виступив з порадою до тих, кому загрожує найбільша небезпека, розваживши, що марно було б звертатись до тих, хто палає безоглядною пристрастю. Він же мав на увазі найближчий до них ґатунок людей, які теж палають, але мають намір вирватися з полум’я. Нерідко в час одужання може зашкодити невинний ковток води, що до хвороби був би лише на користь; виснажену людину збиває з ніг легенький поштовх, що бадьорий чоловік заледве б відчув.