Читати книгу - "Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи"

А щодо складок на святих, то й ви робіть так, як я постановив для Церков галатійських. А першого дня в тижні нехай кожен із вас відкладає собі та збирає, згідно з тим, як ведеться йому, щоб складок не робити тоді, аж коли я прийду. А коли я прийду, тоді тих, кого виберете, тих пошлю я з листами, щоб вони ваш дар любови віднесли до Єрусалиму[574].

Так би мала працювати соціальна мережа всередині церкви. Однак про поширення цієї системи на все суспільство, де в Павла не було гарантії, що отриманими грошима будуть правильно розпоряджатися, взагалі не йшлося. Гроші надсилали лише в ті місця, де в них була нагальна потреба. Зараз же давайте швидко поглянемо на розвиток економічного духу в пізнішій, переважно християнській Європі.

Аскетизм Августина та приземленість Аквінського

Поміж ключовими персонажами, які визначили образ християнської Європи та посунули її розвиток, фігурували також Августин та Фома Аквінський. Досить напружені стосунки між прийняттям світу та його маргіналізацією ми можемо відчитати й в багатьох частинах Нового Завіту, хоч вчення Ісуса й не ставиться до світу апріорі негативно. Зрештою, мабуть, головний зміст Євангелія від Ісуса — це багато разів повторювана фраза, що «Царство Божеє тут»[575], тобто в певному розумінні воно наявне в цьому матеріальному світі, як щось, що невпинно входить, вламується у цей світ[576].

Августин посилається на платонізм[577] і реальний світ сприймає радше як просто примару, гру тіней, які лише розповідають про реально існуючий світ — видиме для нього не є реальністю (що багато в чому нагадує деякі екстреми раціоналістичного сприйняття світу, який вивищує абстрактне над реальним). І хоч йому й не йдеться не про дуалізм душі й тіла в буквальному розумінні, проте все одно Августин розумів тіло як «тягар душі»[578]. І вже саме це розуміння передбачає, що економіці не присуджували надто багато значень. З економічного погляду, нам буде цікаво простежити за пізнішим велетнем Фомою Аквінським, який переніс акцент від августинської «внутрішньої людини» до досліджень зовнішнього світу.

Праці Аристотеля, які спрямовували увагу більше на зовнішній світ, стали відомі у Європі аж у часи святого Фоми. Наприкінці періоду найбільшого розквіту Середньовіччя на Аристотеля все частіше поглядали як на загрозу для августино-спрямованого християнства.

Фома не просто не цурався земних тем в інтерпретації Аристотеля, але й сприяв тому, щоб помалу почали і «на світські речі звертати свою ласкаву увагу»[579]. Аналогічно до того, як Августин включив думку платонізму в християнство, те ж саме робить Фома Аквінський з думками Аристотеля (у своїх працях він покликається на Аристотеля майже постійно — до того ж, ще й як на Філософа з великої літери)[580]. Один з найважливіших внесків Фоми Аквінського — це вибудування альтернативи для августинського новоплатонізму, який домінантно підтримував вчення західної церкви упродовж тисяч років[581]. «Похрестивши» Аристотеля, Фома сформував систему, що помітно прихильніше сприймала створений світ. Один із тогочасних докорів на адресу Фоми Аквінського, який ненавмисне, але дуже точно передає цей момент, звучить так: «Він привласнює собі Божу мудрість, хоча набагато краще знається на речах світських»[582].

Фомівське оспівування реальності

Новоплатонівське мислення облюбувало собі ідею підйому до Божого незмінного буття через ступінчасту ієрархію, упорядковану більш-менш відповідно до пов’язаності з матеріальним. Проте Фома Аквінський вважає інакше: «Усе, що існує — чи вже воно живе чи неживе, матеріальне чи духовне, досконале чи вбоге, чи навіть хай воно хороше чи погане ! усе, що повинно бути, мене ставить у пряму конфронтацію з прапочатковою сутністю Бога. Цей світ — не просто хороший, він священний»[583]. Фома вчить нас з величезною повагою поводитися з усім створеним; позитивно ставитися до всього, що існує. Кажучи словами Фоми Аквінського: «Саме буття слід назвати добром»[584]. Бог є у всіх речах[585]. З онтологічного погляду, Фома Аквінський розумів матеріальний світ як світ абсолютно реальний, цей світ не був для нього примарою, тінню, пасткою, випробувальним майданчиком зла, недосконалим гуртом розігріву перед виступом світу справжнього | як би ми це могли знайти в словах екстремальних платоністів та августинців. Фома не бачив нічого безглуздого в тому, щоб вирішувати проблеми цього світу[586]. Аквінський у своєму позитивному ставленні до матеріального зайшов ще далі, ніж Аристотель. Аристотель стверджував, що світ було створено Богом з 0о-існуючої матерії, яка була не суб'єктом Божого творіння, а матерією, з якої Бог лише створив окремі речі. Фома, цілком у дусі юдаїстського вчення, лишається переконаним, що і цю «праматерію» створив Бог, і що й вона | це витвір хорошого Божого творіння[587]. «Кожне бо Боже твориво добре»[588]. Аквінський сперечається з твердженням Августина, що «щоб душа могла стати щасливою, їй потрібно відокремитися від усього тілесного»[589], протиставляючи цьому свою думку, що душа, відділена від тіла, не схожа на Бога ні більше, ні менше, ніж душа в тілі. Тобто тілесність не повинна бути негативною, Фома її захищає.

Це, на перший погляд, другорядне питання веде за собою далекоглядні наслідки, зокрема й для економіки. Якщо Бог творив світ з нічого, ex тШЬ, тоді й матерія мала би бути добрим Божим творінням. З цього погляду матерія, реальність і цей світ становлять добро — тобто варто ними займатися, покращувати їх. Сьогодні ж ми, здається, впали в трохи іншу крайність — нами керує надмірна увага до всього зовнішнього, ми зовсім забуваємо піклуватися про власну душу (як пише, мабуть, найвідоміший чеський філософ ХХ сторіччя Ян Паточка). Часи дофомівські характеризуються тенденцією абсолютно протилежною. І цей поворот на 180° — цікавий, тому що було б непогано уникати обох крайнощів. Як пише біограф Фоми Честертон, «Бог створив людину так, що вона здатна вступати в зв’язок з реальністю, а що з’єднав Бог, людині не дано розлучити»[590]. У поданні Фоми Аквінського ми споглядаємо дещо, що можна було б назвати благословенням та емансипацією звичного нам сьогодні сприйняття економічної поведінки.

Праобрази невидимої руки

То що тоді з існуючим злом у суспільстві? Чи