Читати книгу - "Українське письменство"

На ділі в формальному своєму новаторстві Пилипенко дуже далеко не заходить. Верлібру в його байках немає, — хоч відхід від канонічного ямба єсть, єсть і стала строфіка. От приклад його шестирядкової строфи в вірші «Два мужики й глухар», перекладеному з Янки Купали:

На галявині ялина — На ялині тій пташина,     Мурмотій, глухар; Два куми немов по змові Підкрадаються обоє,     Лізуть через яр.

Зразком іншої чотирирядкової строфи може служити «Вулкан»:

Серед стрімчастих гострих скель Стремів старий вулкан; Колись грозою всіх осель Був лютий стариган.

Не заперечуємо, що наявність строфи ламає канон, але, глянувши на обидва вгорі подані приклади, бачимо, що Пилипенко, по суті, не виходить поза новаторство Глібова (шестирядкова строфа в «Хмарі», чотирирядкова — в «Дідок і вітряки», «Коник-Стрибунець»). Він тільки свідомо й планово береться до того, що в старого байкаря було мимовільним породженням ліричної стихії.

Запроваджує Пилипенко й інші формальні новини; так, напр., деякі з своїх поезій будує він на римоїдах-асонансах. Так побудоване закінчення його «Місіонера»:

    «Але ж бо єзуїт —     Окрема це фігура!»     Мені, можливо, скажуть. Але я придивитись раджу,     На чім стоїть І живиться чим раз по разу     Уся культура     Буржуазна.

«Скажуть» — «раджу» — «раз по разу» — «буржуазна», такі його асонанси, замість точних рим впроваджені. Чи можна назвати ці асонанси щасливою новиною? Думаємо, ні. Повторені чотири рази; вони не дають все-таки враження звукового багатства. Тим часом саме це повинно входити в розрахунки байкаря. Закінчення байки, поряд з логічною загостреністю, вимагає міцної пов’язаності ритмічної. Характерно, що гумористи всіх часів будували свої ефекти саме на вишуканості рим: Досить пригадати Ол. Толстого з його «Историею от Гостомысла до наших дней». «Составил от былинок / рассказ немудрый сей / Худый смиренный инок / раб Божий Алексей», віртуоза рими Мінаєва, Курочкіна, Вол. Соловйова, нашого Самійленка («Ельдорадо»). Навіть асонанси, коли їх уводять в гумористичний текст, бувають, рідкі та вишукані (напр., Саша Чорний: «Жена на локоны взяла последний рубль» — «Подсчитывает месячную убыль»).

Проте байдужість до евфонічної сторони вірша, зосібна до кінцевого звучання, здається, з’явилась як епізод і не погрожує стати звичаєм пореволюційної байки. Принаймні, в останніх речах Пилипенка, напр., у «Вулкані», ми бачимо небезінтересні приклади рим омологічних і повноголосих, підтриманих опорною шелестівкою.

Та ось заснув старий вулкан     І блиск погас заграв. Внизу послався жовтий лан     І колосом заграв.

Або: