Читати книгу - "Українське письменство"

«Ох важко!» — Клим сказав. «Перемололи дуже, Не лізе більше, ківш малий.

Навіть одмовляючись навідруб, з’ївши останнього вареника, він лишається в тій самій сфері метафор:

«Ну се вже, — каже, — побідéник,         Всі заставки запер…

Дем’ян продовжує: «Недобре шеретуєш», але Климові вже спротивіли і форма, і зміст Дем’янового пригощування: і кількість спожитих вареників і мірошницька мова примушують його «дременути з хати».

Фарби для оздоблення байки дає Глібову селянський побут, якого добрим знавцем він не зовсім сподівано себе показує. Як висловилися б старі літературознавці, з нього «майстер народності», і в цій ділянці він годен витримати порівняння з самим Криловим. Дитя іншої доби, продукт класичного виховання літературного, Крилов давав місцевий, національний колорит, немов борючись з літературним своїм вихованням. Він не завжди обов’язковими уважав для себе міфологічні образи, умовність псевдокласичних метафор та перейменувань, (антономасій), забавно підкреслюючи їх зманеровану, не дуже дорогу вишуканість:

        Какой-то в древности Вельможа         С богато убранного ложа Отправился в страну, где царствует Плутон.         Сказать простее: умер он.

Але не завжди було у нього в наявності те бажання говорить простее. В байці «Гребешок», розказавши, як хлопчик закинув гребінець у річку, він резюмує: «Теперь им чешутся наяды…» Глібов — дитя романтичної пори, свідок фольклористичних захоплень, найближчий приятель людей, що покладали основи «народоизучения» і тому часто там, де Крилов лишає Юпітерів та Еаків, Меркуріїв та Міносів, він все те витравляє без сліду, заступаючи те образами з народних оповідань. В його переробці «Вельможи» («Пан на всю губу») герой, попавши на той світ, зустрічається не з Еаком та Меркурієм, а з поважною громадою тогосвітніх нотаблів — «дідів», і діди (не Мінос) присуджують йому рай. Протестує тільки «дід-царинник», якому і з’ясовують справу — замість античної обстави сільський антураж і народний звичай.

Другий приклад — криловська «Напраслина». У Глібова її перероблено на «Пеню». Джерело цієї байки в свій час знайшов В. М. Перетц[544]. Висловлюючись проти Кеневича, що шукав джерел по французьких байкарях, акад. Перетц підносить потребу шукати зв’язків межи байками Крилова та збірниками російської анекдотичної літератури XVIII в. Так, матеріал для «Напраслины» взятий із «Смеющегося Демокрита» 1769 р., із статті «Человеческое лукавство часто превосходит и диавольское». Почерпнувши фабулу, Крилов дав від себе тільки дві другорядні деталі: героєм байки зробив браміна і свого «чертенка» примусив вискакувати «из-за печки» (в анекдоті XVIII в. герой просто чернець і чортеня відповідає з-під столу). Глібов пішов далі, розвернувши багате побутовими деталями оповідання. Дія діється не в монастирі (тим більше не в індійському), а в українському собі селі — власне, за селом у вітряку, що належить заможному козакові Климові, якому ввесь вік «сказать до прикладу, кувало і плескало». У Клима служать на вітряку підсипка Оверко — «моторний парубок, дотепний хоч до чого». Дія діється у пилипівку — роботи у вітряку багато, а пісна їжа сильно виснажує парубка.

Нізчимний борщ йому обрид, Капуста і рулі та ще кулага тая: Скоромного сердега забажав.

Далі йде побутова риса неабиякої цінності:

Десь він од паничів чував, Що скором здоровіше.