Читати книгу - "Невдале викрадення, Сая Морі"

— Якого біса ти влізла у вікно? — відчужено видихнув Костянтин, який вже оклигав від першого шоку. Він з силою стискав зелений рушник й потроху занурювався в океан люті.

— Я... Я, — вона боялась повертатись до чоловіка спиною, тому боком просувалась до дверей. — Я випадково. Я не хотіла, — безглузде бурмотіння звучало настільки непереконливо і невиразно, що Ярині самій стало гидко. Вона зробила глибокий вдих та вирішила піти ва-банк. — Я кохаю тебе.

— Тоді чому ти досі одягнена? — беземоційно прошипів Костянтин й скептично підняв брову. — Друга спроба.

— Я... Мене, — бандити, погрози та напади вилетіли з голови й залишили по собі глуху порожнечу, у якій пульсувало лише одне питання — навіщо вона взагалі вийшла з кімнати? — А, чорт з тобою, — тихо пробурмотіла Ярина, скинула з себе кросівки та почала повільно знімати шкарпетки. Вона плекала надію, що хоча б на етапі зняття джинсів Костянтин зупинить її. У будь-якому випадку, краще видатися божевільною, але живою фанаткою, ніж гордою, проте мертвою дівчиною.

— Пішла геть! — гнівний рев солодким медом влився у вуха Ярини, яка вкотре за ранок увірувала та подумки пообіцяла після звільнення обов’язково зазирнути до церкви.

Вона смиренно кивнула, забрала розкладені на бачку унітаза шкарпетки, вхопила взуття та вискочила до коридору. Їй вистачило секунди самотності, щоб нарешті згадати, заради якої великої та благородної мети вона ризикувала життям. 

Ярина зітхнула та скосила невпевнений погляд на двері ванної кімнати, з якої мить тому її винесло.

— Я розумію твій праведний гнів, — вона боялась лишатись на самоті в коридорі та чекати на повернення бандита чи його помічників, тому обережно прочинила двері та повернулась до розлюченого чоловіка, який встиг надягнути спідню білизну. — Але я випадково почула розмову твого підле...

— Геть звідси!

Їй перехопило подих від власної реакції — вона навіть не одразу усвідомила, що самостійно без чужої допомоги ухилилась від фена, що летів в голову. У коридорі Ярина дійшла висновку, що, зрештою, її важлива інформація разом з нею може й почекати, поки Костянтин одягнеться.

Ярина впевнено подалася до його кабінету. Вона припустила, що більше ні у кого не вистачить нахабності вдертися туди без запрошення, тому сподівалась, що хоча б там зможе знаходитися певний час у безпеці. Проте вона майже одразу здивовано завмерла на порозі, як відчинила двері, оскільки виявила, що знову знаходиться у приміщенні не сама.