Читати книгу - "Як народжуються емоції"

чому той чи інший експеримент не виявив якусь сутність: «ми ще не скрізь шукали», «вона всередині цієї складної біологічної структури, в яку ми поки що не можемо зазирнути» або «сьогодні наші інструменти недостатньо потужні, щоб знайти сутність, але одного дня вони такими стануть». Ці сповнені надій думки звучать не надто щиро, але довести їхню хибність за допомогою логіки просто неможливо. Есенціалізм прищеплюється всупереч контрдоказам. Він також змінює спосіб наукової практики. Якщо вчені вірять у світ сутностей, що очікує на відкриття, то присвячують себе виявленню цих сутностей, потенційно нескінченному пошуку.

Схоже також, що есенціалізм є невід’ємною частиною нашого психологічного складу. Як ви дізналися з розділу 5, люди створюють категорії, вигадуючи суто психічні подібності, після чого ми називаємо ці категорії словами. Ось чому слово, на кшталт «улюбленець» або «смуток», можна застосувати до багатьох різноманітних випадків. Слова є дивовижним досягненням, але вони є також фаустівською угодою для людського мозку. З одного боку, слово, на кшталт «смутку», коли воно застосовується до зібрання різноманітних сприйняттів, запрошує вас пошукати (або вигадати) якусь глибинну однаковість, що перевищує їхні помітні відмінності. Тобто слово «смуток» підводить вас до створення поняття емоцій, що добре. Але слово також запрошує вас вірити в причину цієї однаковості: якусь глибоку, непомітну чи навіть незбагненну якість, що відповідає за їхню рівнозначність, надаючи їм їхньої справжньої ідентичності. Отже, слова запрошують вас вірити в сутність, і цей процес є можливим психологічним походженням есенціалізму. Вільям Джеймс зробив подібне спостереження понад століття тому, коли написав: «Щоразу, як ми створюємо якесь слово… для позначення певної групи явищ, ми схильні уявляти самостійну сутність, що існує за межами цих явищ, назвою якої і має стати це слово». Ті самі слова, що допомагають нам засвоїти поняття, можуть також обманом змусити нас вірити, що їхні категорії відображують чіткі кордони в природі.

Те, як людський мозок конструює віру в сутності, ілюструє дослідження на дітях. Учений показує дитині червоний циліндр, називаючи його якимось беззмістовним словом на кшталт «блікет», і демонструє, що той має особ­ливу функцію освітлення машини. Потім дитині показують ще два предмети: синій квадрат, який учений теж називає «блікет», та другий червоний циліндр, що вже не називається «блікет». Дитина очікуватиме, що, попри його візуальні відмінності від першого червоного «блікета», машину освітлюватиме лише синій квадрат. Діти роблять висновок, що кожен «блікет» містить у собі якусь невидиму причиново-наслідкову силу, що освітлює машину. Це явище, яке вчені називають індукцією, є надзвичайно ефективним способом мозку розширювати поняття, ігноруючи мінливість. Проте індукція також заохочує есенціалізм. Коли ви самі були дитиною й побачили, як ваш друг чи подруга лежить на землі, плачучи через втрату іграшки, і вам сказали, що йому/їй сумно, ваш мозок зробив висновок, що всередині них є якась невидима причиново-наслідкова сила, що спричиняє відчуття смутку, лежання та плач. Ви поширили свою думку про цю сутність на інші випадки дітей, які опускали кутики губ, ставали дратівливими, скрипіли зубами та демонстрували іншу поведінку, бо дорослі позначали їх для вас сумними. Назви емоцій підсилюють вигадку, що створювані нами рівнозначності є об’єктивно реальними у світі й очікують на виявлення.

Есенціалізм може також бути природним наслідком того, як налаштований ваш мозок. Та сама схема, що дозволяє вам формувати поняття й передбачати з ними, також полегшує есенціалізацію. Як ви бачили в розділі 6, ваша кора засвоює поняття, відділяючи подібності від відмінностей. Вона інтегрує інформацію від зору, слуху, інтероцепції та інших сенсорних сигналів, стискаючи її в ефективні підсумки. Кожен підсумок подібний до маленької уявної сутності, винайденої вашим мозком для відображення того, що низка випадків із вашого минулого подібні.

Отже, есенціалізм є інтуїтивним, логічно неспростовним, частиною нашої психологічної та нервової організації й беззмінним батогом у науці. Він також є основою для найбільш фундаментальної ідеї класичного погляду, що емоції мають якісь універсальні відбитки. Не дивно, що класичний погляд тримається так довго — він підкріплюється вірою, яку практично неможливо знищити.

Коли ви вбудували есенціалізм у теорію емоцій, то отримали щось більше, ніж просто доктрину про те, як і чому ви маєте відчуття. Ви отримали — так — переконливу розповідь про те, що означає бути людиною. Класичну теорію людської природи.

Ця класична розповідь починається з вашого еволюційного походження. Вам кажуть, що глибоко все­редині ви — тварина. Ви нібито успадкували від своїх тваринних предків різноманітні психічні сутності, серед яких сутності емоцій, заховані глибоко всередині вашої підкірки. Процитуємо Дарвіна: «Людина, з усіма її шляхетними якостями… її богоподібним інтелектом… усіма цими величними здібностями… усе одно несе у своєму тілі незмивну печать її скромного походження». Однак класичний погляд вважає вас особливими, бо ваші анімалістичні сутності потрапляють до раціонального мислення в подарунковій упаковці. Унікально людська сутність розуму начебто дозволяє вам регулювати ваші емоції раціональними засобами, підносячи вас на верхівку царства тварин.

Класичний погляд на природу людини також звертається до персональної відповідальності. Він каже, що ваша поведінка керується внутрішніми силами поза вашим контролем: ви отримуєте удари від світу й емоційно реагуєте на імпульс, немов вулкан, що вивергається, чи каструля, що кипить. Згідно з цим поглядом, іноді сутності ваших емоцій та когнітивні сутності змагаються за контроль вашої поведінки, а в інший час ці два набори сутностей працюють разом, щоб зробити вас мудрими. У будь-якому разі, якщо ви перебуваєте під впливом сильних емоцій, що можуть захопити вас, ідеться в аргументах, то можете менше заслуговувати на осуд за ваші дії. Таке припущення сьогодні лежить в основі західних правових систем, де так звані злочини пристрасті піддаються особливому розгляду. Крім того, якщо ви повністю позбавлені емоцій, то вас вважають більш здатними на нелюдські дії. Дехто вірить, що серійний убивця, який не відчуває мук сумління, якимось чином менш людяний, ніж той, котрий глибоко жалкує про свої дії. Якби це було так, то мораль виростала б із вашої здатності відчувати певні емоції.

Класичний погляд також проводить чіткі кордони між вами й зовнішнім світом. Дивлячись навколо, ви бачите різні об’єкти, як-от: дерева, скелі, будинки, змій та інших людей. Ці об’єкти існують ззовні вашого анатомічного тіла. З цієї точки зору, дерево, що падає, видає звук незалежно від вашої присутності неподалік. З іншого боку, ваші емоції, думки та сприйняття начебто існують усередині вашого анатомічного тіла, кожна з її власною сутністю. Тому ваша свідомість, виходить, повністю всередині вас, а світ — повністю ззовні.

У певному сенсі класичний погляд відвертає людську природу від релігії та передає її в руки еволюції. Ви більше не якась там безсмертна душа, а зібрання спеціалізованих, окремих внутрішніх сил. Ви з’являєтеся на світ уже сформованими, і не за образом Божим, а вашими генами. Ви точно сприймаєте світ, але не тому, що так вас задумав Бог, а тому, що від цього залежить виживання ваших генів у наступному поколінні. А ваша свідомість є полем битви не добра і зла, праведного і грішного, а раціональності й емоційності, кори з підкіркою, внутрішніх сил проти зовнішніх, думок у вашому мозку проти емоцій