read-books.club » Наука, Освіта » Грушевський, Скоропадський, Петлюра 📚 - Українською

Читати книгу - "Грушевський, Скоропадський, Петлюра"

222
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Грушевський, Скоропадський, Петлюра" автора Данило Борисович Яневський. Жанр книги: Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 53 54 55 ... 207
Перейти на сторінку:
та інтернаціонал-соціалістичним режимом Ради народних комісарів, які прийшли до влади шляхом збройного перевороту. Ми не будемо зупинятися на перебігу цієї першої війни між Києвом та Петроградом — це зробили до нас, і то більш компетентні фахівці. Тут треба звернути увагу лише на одну оцінку, яку дали цьому документові укладачі збірки матеріалів УЦР.

Документ, зміст якого «виявився несподіваним навіть для більшовицьких лідерів України», вони охарактеризували як «зразок політичного лицемірства большевиків»[55]. Погодитися з цим важко — цитований Маніфест за підписами Леніна, Троцького та Сталіна став чи не першим кроком на шляху до омріяного і, Богу дякувати, ніколи не досягнутого, але декларованого, всесвітнього панування ленінської банди. І в цьому сенсі він був не «лицемірним», а цілком кваліфіковано написаним документом, що мав зробити гідний внесок у досягнення мети, яку більшовики ніколи не приховували, а навпаки, завжди відкрито й активно пропагували і втілювали в життя.

А. Денікін, генерал-лейтенант (1872—1947 рр.), один з організаторів та командувач Добровільної армії. Суспільне надбання

«Лицемірною» від початку до кінця була хіба політична риторика та практика лідерів українського націонал-соціалізму, які зробили все від них залежне, аби продати отую «Україну». В 1917 р. — ленінським людоїдам, у 1918 р. — Німеччині та Австро-Угорщині, в 1919 р. — Антонові Денікіну та більшовикам, у 1920 р. — полякам. Хоча до тих, хто торгує Батьківщиною «розпивочно та на виніс», більше, на нашу думку, пасує серйозніша, ніж «лицеміри», кваліфікація.

Тоді слід якось інакше схарактеризувати незграбні спроби винниченківського кабінету перекласти відповідальність за свою політику на інших. Характерний приклад — виступ товариша генерального секретаря внутрішніх справ, українського соціал-революціонера Івана Красковського.

І. Красковський (1880—1955 рр.). Суспільне надбання

На тому самому засіданні він виступив із заздалегідь підготовленим повідомленням такого змісту: «по відомості фінансових кругів (яких? — Д. Я.) в Петрограді єсть німецький штаб, на чолі якого стоїть фон Люціус[56]. Штаб дає директиви більшовикам; введені в Петроград нібито латиські полки, справді є німецькі (виділено нами. — Д. Я.), якими фактично розпочалася окупація Петрограда. Німецький штаб ставить метою зруйнування державних заводів, що працюють на оборону. Він же навмисно мусирує калединську історію і він же розробляє план знищити Україну «во что бы то ни стало», бо Україна, єдине здорове тіло в державі, яка може об’єднати всю Росію (виділено нами. — Д. Я.). Остаточний план німецького штабу — після ліквідації більшовиків вернути монархію».

На жаль, не знайшлося на тому засіданні людини, яка би порадила Івану Гнатовичу читати газети, в т. ч. київські, які 1917 р. були перепов­нені матеріалами про співробітництво німців з більшовиками. На жаль, не знайшлося на тому засіданні людини, яка б відверто запитала його: а чи перевіряв він цю інформацію? Приміром, через багаторічного провідника української «Громади» в Петрограді Петра Стебницького, між іншим, за статусом — члена Генерального секретаріату. Проте присутні на засіданні, мабуть, із почуттям глибокого задоволення почули та «взяли до відома» від Винниченкового заступника повні оптимізму слова: «Настрій в Петрограді такий, що більшовики довго не продержаться. Всі з надією дивляться на Україну і чекають від неї спасіння»[57]. З погляду вічності, справді, більшовики протрималися недовго — рівно 74 роки без трьох днів після цього засідання ГС.

Тим часом на хвилі оптимістичного повідомлення урядовця МВС генсекретарі прийняли до відома повідомлення керівника зовнішньополітичного відомства такого змісту: 1) «Франція мусить визнати Українську Республіку» та 2) представникам Сполучених Штатів та Великої Британії «так само була дана порада — признати Українську Республіку»[58] (виділено нами. — Д. Я.). На жаль, у сучасному українському академічному лексиконі нема адекватних термінів для характеристики політичних діячів, які наважуються давати поради такого ґатунку. В іншому випадку для цього якнайкраще підійшов би термін медичний, а саме — «оліго­френія», тобто набута розумова відсталість, отримана внаслідок органічних ушкоджень головного мозку.

Цирк, або I Всеукраїнський з’їзд рад робітничих, селянських  

і солдатських депутатів

Подія, яку згодом оголосили «ядром», з якого з’явилася на світ Божий Українська Соціалістична Радянська Республіка, детально описана та проаналізована принаймні чотирма поколіннями істориків України та діаспори. Звернімо увагу хіба на такі обставини.

Перша. Організатори впродовж трьох днів так і не змогли з’ясувати, кому належить честь скликати це зібрання — київським більшовикам чи «Київським обласним «советам» робітничих і солдатських депутатів».

Упродовж наступних 90 років дослідники не змогли встановити і кількість учасників заходу. Наразі в літературі можна знайти дані про 670 делегатів-селян та 905 делегатів-військових, що в сумі дає 1575 делегатів-селян, бо практично всі «солдати» були тими самими селянами. Є дані і про 2000, і про 2500 делегатів. Скільки їх було насправді — відомо лише Богові.

Українські націонал-соціалісти не могли дати собі ради і з набагато меншими цифрами, навіть простими, не говорячи вже про десятки або сотні. Так само тільки у «небесній канцелярії», можливо, зберігаються дані про те, кого, власне, представляли всі ці добродії, за якими квотами, за якою процедурою, де і коли вони були обрані. Оскільки встановити це навіть приблизно неможливо, повернімося до цифр.

Звіт про відкриття з’їзду, вміщений в есерівській «Народній волі», інформує: «зала зібрання повніша, ніж була під час Українського національного конгресу навесні. Більшість делегатів — українські селяни». Тоді, у квітні, у залі Купецького зібрання на Всеукраїнському національному конгресі зібралося приблизно 600 делегатів, що відповідає кількості сидячих місць у цьому залі сьогодні — 595. Умістити 1500 або більше людей у цім залі — а в цьому може переконатися кожен охочий — фізично неможливо. Оперний театр, до якого хотіли перенести засідання наступного дня, міг вмістити хіба 1300 осіб, в т. ч. до 400 — у партері. Достеменно відомо, що третього дня, 6 грудня, збори проходили в цирку Петра Крутикова на вул. Миколаївській (нині Городецького), проектна місткість якого становила 2 000 осіб. Це вся інформація про кількісний та якісний склад делегатів цього з’їзду, яку ми маємо в розпорядженні.

Про мету з’їзду. Офіційні документи з’їзду або не збереглися, або їх не було. У розпорядженні дослідників — лише звіти, надруковані в центральних органах УПСР та УСДРП (відповідно «Народна воля» та «Робітнича газета»).

Головним конфліктом І Всеукраїнського з’їзду рад робітничих, селянських і солдатських депутатів стало з’ясування стосунків між націонал-соціалістами та більшовиками. Суть конфлікту — більшовики називали відомий ультиматум РНК до УЦР «непорозумінням», націонал-соціалісти у відповідь називали вчорашніх політичних союзників та побратимів «гарцьовими соціалістами, продуктом розкладу царського режиму».

«Народна воля» 

Цирк Крутікова. Тепер на цьому місці кінотеатр «Україна». Суспільне надбання

«Робітнича газета»

Головну політичну таємницю попереднього історичного періоду спересердя виказав генсек судових справ, есдек Ткаченко: «дев’ять місяців ми вкупі з більшовиками боролися проти Керенського і буржуазії, а тепер доходимо до війни», — отак пожалівся

1 ... 53 54 55 ... 207
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Грушевський, Скоропадський, Петлюра», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Грушевський, Скоропадський, Петлюра"