Читати книгу - "Щастя. Відверте і чітке бачення щастя і того, чому у нас його немає"

там цінну інформацію, якої не дістанеш деінде. Але це теж експлуатація природи. Для чого їм потрібна така інформація? Чому не залишити природу в спокої? Чому дослідники мають привілеї? Чому не може бути природи, де ми ніколи не займатимемося ніяким збором даних? Така природа священна, адже навіть інформація щодо неї її руйнує. Її недоторканість обов’язкова й остаточна.

Утім, я не вірю, що це хороший спосіб гармонізувати стосунки людини з природою. Йдеться про кращий принцип організації. Як гармонія була б реалізована у ситуації, де її складові ніяк не взаємодіють між собою? Найнадійніший спосіб гармонізувати стосунки людини з природою — пізнавати її красу та велич. Естетичне переживання повертає природу до стану, де вона більше не є лише місцем людини у світі, загрозою, складом продуктів і потойбічною самотністю. Природа суттєво змінює внутрішній стан людини через її почуття та уяву. Природа красива, нею насолоджуються, і вона має на людину постійний вплив. Наснажує її, збадьорює і надихає. Дає життєву силу та вивільняє енергію. Природа велична. Пізнання природи змушує переживати великі почуття й учить людину, який прекрасний цей світ і наскільки незначне місце в ньому порівняно з природою посідає людина. Природу не лишають у спокої, натомість перетворюють її на платформу для пізнання краси та величі. Природа стає частиною внутрішнього світу людини. Природа програла, але гармонії досягнуто.

За це доводиться платити високу ціну, але результат приносить щастя і душевне блаженство кожному, хто знаходить спокій на лоні природи. Чисте щастя переживають на природі тоді, коли вона красива й велична. Тоді від природи нічого не хочуть. Її не залишають в спокої, але й не використовують. Але такої природи більше немає. Тепер це витвір людської уяви. Політ яструба, порух у воді щуки, спів пташок і краса квітки — це все ознаки гармонії, що обіцяють людині чисте й безкорисне щастя.

Наостанок лишилася найважливіша у людському житті річ, ставлення до Всесвіту. Всесвіт уявляють повним усіляких чудес, як і природу. Там є небеса і пекло, ангели і боги, боротьба і мир, власне кажучи, все, що включає в себе людський досвід. На жаль, все це належить до витворів багатої уяви. Всесвіт — лише час, простір, рух і життя. Людина перебуває у часі, просторі та русі. Вона живе лиш мить і зникає з часу і простору. На цю деталь не слід зважати, хоч би вона нас і лякала. Зі Всесвітом потрібно знайти спільну мову, інакше це надто страшне місце для роздумів. Всесвіт включає і протилежність життя — смерть, припинення руху, зникнення часу і простору. Все це сповнює людину немислимим страхом. Аби побороти його, людина ставить запитання, на які немає відповіді. Всесвіт не відповідає. Він нічого нам не розповідає. Тому про нього слід забути. Як же тоді можлива гармонія?

Людина гармонізує своє ставлення до Всесвіту тоді, коли приймає все. На більше ми не здатні. Потрібно прийняти і життя, і смерть. Усе частина одного цілого: час, простір, рух і життя; і людина — складова цієї цілісності, але лише на мить і в одному місці. Вона рухається, а потім рух припиняється. Це багато чого нам дає, власне кажучи, дає нам усе, і ми всі з вдячністю його приймаємо, без бажань, сподівань і уявлень. Саме на цьому рівні ми перебуваємо і, якщо здатні, досягаємо гармонії вищого рівня.

3.5.6. Релігія, наука й утрачена гармонія

Два проекти руйнують цю велику гармонію, релігія і наука. Релігія наповнює Всесвіт привидами, які начебто приносять гармонію, але з шумом і гамом. Священнослужителі правлять месу, дзвони дзвонять. Ілюзії тішать. Наука працює своїми методами. Великий телескоп вихоплює зображення з далекого космосу. Зображення розфарбовують і збільшують так, щоб їхня велич була очевидною. Вони відбирають мову та змушують людину думати про Всесвіт як про продовження природи і ставитися до нього з відповідним трепетом. Але Всесвіт є цілісністю, яку не можна ні сфотографувати, ні навіть уявити. Він є лише тим, чим є. Космологія здається природознавчою наукою, як і фізика, але це не зовсім так. Космологія досліджує щось, що стається лише раз, щось, на що ніяк не можна вплинути й отримати з нього вигоду. Всесвіт не створений заради нас, хоч би як нам цього хотілося. У ньому рух, час і простір — усі переплутані між собою дивовижним чином, який ніяк не відповідає нашому досвідові. Ми живемо у Всесвіті, але він не відповідає нашому людському досвіду. Він sui generis перебуває за його межами. Втім, ми живемо настільки довго, наскільки виходить, а потім перестаємо. Але у Всесвіті є життя, нам це відомо.

Якщо релігія — найгірший спосіб створення космічної гармонії, а наука — другий найгірший, який тоді найкращий? Запропонована філософія та містичний досвід, розчинення у цілісності та нірвана, але, здається, ніщо не працює. Моя пропозиція така: про Всесвіт найкраще забути. Він не для нас. За його межі не можна хотіти потрапити, бо він усе. Тому це робить нас щасливими у будь-якому разі, хоч би ми й не приділяли цьому ніякої уваги. Всесвіт робить нас нещасними, лише якщо ми занурюємося в його таємниці та прагнемо оволодіти інформацією хоча б про світ. Інформація про те, що не можна змінити, даремна, і тому її не слід бажати.

Звичайно, забути про Всесвіт неможливо. Я навіть не можу уявити, щоб хтось сприйняв таку пропозицію всерйоз. Це лише мрія. Але ціна відмови від мрії — нещастя, яке спіткає того, хто бажає того, чого ніяк не можна досягти.

Людина здатна бути щасливою, але лише час від часу і в обмеженій кількості. Чого іншого можна було чекати? Щастя — це досягнення, на яке ми спроможні за певних особливих ситуацій. Безперервне щастя — безглузда ідея. Втім, людина весь час перебуває у русі, вона пересувається з місця на місце в гонитві за своїми безкінечними бажаннями. Людина прагне і пробує, і прагнення і спроби роблять її нещасною. Правда щастя в душевному спокої, який людина знаходить у гармонії. Тому людина насправді ніколи до кінця не буває щасливою. Втім, їй слід мріяти про щастя. Це теж щастя.

Література

Airaksinen, Timo (ред.) Ammattien ja ansaitsemisen etiikka. Yliopistopaino. Helsinki, 1992.

Airaksinen, Timo Markiisi de Saden filosofia. Gaudeamus. Helsinki, 1995.

Airaksinen, Timo Minuuden rakentajat — Filosofinen kirja ihmisestä. Otava. Helsinki, 1999.

Airaksinen, Timo (ред.) Minä vuonna 2000 — Ruoka, henkisyys, sukupuoli, tunteet, järki, tekniikka. Otava. Helsinki, 1999.

Airaksinen, Timo Rakkauden vangit — Filosofisia tunnustuksia. Otava. Helsinki, 2001.

Airaksinen, Timo Tekniikan suuret kertomukset — Filosofinen raportti. Otava. Helsinki, 2003.

Airaksinen,