Читати книгу - "Вічне життя Смерті, Лю Цисінь"

Зрештою, розумом Чен Сінь усвідомлювала, що за умови збереження балансу системою стримування прекрасне майбутнє очікує на людство, а не на Трисолярис, але підсвідомо їй хотілося вважати Всесвіт прекрасною казкою про кохання. І її великою помилкою було не поглянути на проблему очима супротивника.

Дивлячись в очі Томоко, Чен Сінь збагнула, чому не стала ціллю для Краплин.

За умови знищення всіх комплексів гравітаційно-хвильових антен і блокування підсилювальної функції Сонця жива Чен Сінь не становила небезпеки. Навпаки, якщо людство має інші, невідомі Трисолярису засоби для передачі інформації в глибокий космос (хоча вірогідність цього дуже мала), то після смерті Мечоносця хтось інший матиме змогу активувати таку систему. За умови збереження життя Мечоносцю подібний розвиток подій є значно менш вірогідним, оскільки люди схильні покладатися на когось і вагатися при ухваленні рішень.

На що вони покладаються? Тепер Чен Сінь перетворилася зі стримувального чинника на блокувальний, і ворог бачив її наскрізь.

Вона сама перетворилася на казку.

— Не будьте надто самовпевнені, в нас ще лишилася «Гравітація»! — до АА повернулася мужність.

Томоко зі свистом повернула катану в піхви за спиною.

— Дурне дівчисько! «Гравітацію» знищено більше години тому, одночасно із закінченням передачі повноважень новому Мечоносцю. Шкода, що через сліпу зону софонів я не можу вам продемонструвати її уламки, які перебувають за один світловий рік звідси.

Знищення «Гравітації» було заплановано Трисолярисом задовго до цієї миті: дата проведення церемонії вступу на посаду нового Мечоносця була відома вже п’ять місяців тому, коли софони ще не потрапили до сліпої зони. Дві Краплини, які супроводжували «Гравітацію», отримали від Трисоляриса наказ знищити корабель у момент передачі повноважень.

— Я залишу вас, — сказала Томоко. — Будь ласка, переказуйте найкращі вітання докторові Ло Цзі від усього Трисоляриса. Він був потужною силою стримування й великим воїном. За нагоди передайте містеру Томасу Вейду, що нам шкода.

Чен Сінь здивовано підвела погляд.

— Хіба ти не знаєш? За результатами проведеного нами аналізу особистостей твоя здатність до ефективного стримування коливається на позначці 10% — це схоже на звивання маленького жалюгідного дощового черв’яка. Крива стримування Ло Цзі, немов люта кобра, розташовувалася неподалік 90%, а щодо Вейда… — Томоко крізь дим і куряву поглянула на крихітний клаптик призахідного сонця, що котилося за обрій. У її очах легко читався справжній переляк, і вона похитала головою, ніби відганяючи страшну мару: — Його показник не мав навіть найменшої волатильності: незважаючи на будь-які зовнішні чинники чи ситуації, рівень стримування Вейда завжди дорівнював 100%! Сам диявол! Якби він став Мечоносцем, цього всього не сталося б — мир зберігався б і надалі. Ми чекали цієї нагоди 62 роки, й довелося б чекати ще бозна скільки — пів століття чи навіть довше. А до того часу людство вже зрівнялося б із Трисолярисом за силою й розвитком… Але ми буле певні, що люди оберуть Мечоносцем саме тебе.

Томоко рушила геть, але знову обернулася до АА й Чен Сінь.

— Жалюгідні комахи, готуйтеся до вигнання на землі Австралії!

День 60-й Епохи постстримування. Втрачений світ

На 38-й день після знищення системи стримування персонал телескопа Фіцроя–Рінгера, який розташовувався на зовнішньому краю Головного поясу астероїдів, виявив, що в хмарі міжзоряного пилу недалеко від Трисоляриса з’явилися 415 слідів від космічних кораблів, які рухалися в напрямку Сонячної системи. Очевидно, Трисолярис вислав на Землю другий флот.

Флот мав відлетіти ще п’ять років тому й за рік після цього проминути хмару! Це було вкрай ризикованим вчинком із боку Трисоляриса, адже якщо система стримування за теорією Темного лісу проіснувала б іще ці п’ять років, поява флоту на тлі хмари пилу могла призвести до її активації. Отже, ще п’ять років тому Трисолярис уже мав достатньо точний прогноз зміни ставлення людства до системи стримування й психологічний портрет майбутнього Мечоносця.

Здавалося, що історія зробила коло й повернулася до вихідної точки. Розпочався новий цикл.

Після деактивації системи стримування майбутнє людського світу знову занурилося в темряву, але, як і на початку першої кризи понад два століття тому, люди не пов’язували цієї темряви з власною долею. Згідно з отриманими даними після аналізу слідів кораблів трисоляріан, залишених у хмарі міжзоряного пилу, швидкість кораблів другого флоту не надто відрізнялася від швидкості першого. Навіть якщо вони пришвидшуватимуться й надалі, флот досягне Сонячної системи лише через два-три століття. Нині живі можуть цілком спокійно дожити свій вік. Вивчивши уроки Великого занепаду, людське суспільство не жертвуватиме сьогоденням заради майбутнього.

Але цього разу щастя було не на боці людей.

Лише через три дні після проходження першої хмари пилу система спостереження виявила 415 слідів уже в другій хмарі! Це не міг бути інший флот, висланий раніше, це були ті самі кораблі, виявлені кілька днів тому. Перший флот здолав відстань між першою й другою хмарами пилу за п’ять років, тоді як у другого на це пішло лише шість днів.

Трисоляріанський флот розігнався до швидкості світла.

Аналіз доріжок, залишених у другій хмарі пилу, підтверджував це припущення: 415 слідів розширювалися зі швидкістю світла — 300 000 кілометрів за секунду, внаслідок чого ставали легко помітними.

Відтворивши хід подій у часі, можна було зрозуміти, що флот миттєво розігнався до швидкості світла після виходу з першої хмари пилу без тривалого процесу прискорення.

За таких умов другий флот уже був на підльоті до Сонячної системи. Тепер, використовуючи лише телескоп середніх розмірів, можна було бачити 415 яскравих вогників за 6000 астрономічних одиниць від Сонця. Це світіння з’явилося внаслідок початку гальмування — швидше за все, рушійні установки їхніх кораблів мали звичний для людства принцип роботи. У цей момент флот сповільнився зі швидкості світла до позначки у 15%. Вочевидь, це була межа, з якою могли рухатися кораблі для безпечного входження в межі Сонячної системи. Згідно з отриманими даними можна було спрогнозувати, що трисоляріанський флот потрапить до нашої системи десь за один рік.

Це трохи спантеличувало: схоже, що кораблі трисоляріанського флоту були здатні майже миттєво прискорюватися до швидкості світла й так само сповільнюватися, але вони не наважувалися це робити близько від Трисоляриса й Сонячної системи. Цілий рік після відльоту вони рухалися зі звичайною швидкістю й повільно прискорювалися, поки не віддалилися від дому на відстань у 6000 астрономічних одиниць; наближаючись до Сонячної системи, сповільнюватися до звичних показників розпочали на такій самій відстані. Кораблі могли здолати фінальний відтинок за один місяць, але командувачі флоту вважали на ліпше долати його протягом року. Тож відстань від Трисоляриса до Землі кораблі долали на два роки довше, ніж фотони.

Існувало лише одне пояснення таких дій — намагання уникнути впливу наслідків переміщення 415 масивних кораблів, що рухалися зі швидкістю світла, на обидва світи. Розрахована безпечна відстань виявилися у 200 разів більшою за відстань від Землі до Нептуна. Тож, якщо для уникнення негативного впливу від руху кораблів потрібна така відстань, це означає, що потужність двигунів кораблів на два порядки перевищує рівень випромінювання наших зірок, що важко навіть уявити!

Витяг із