Читати книгу - "2061: Третя одіссея, Артур Чарльз Кларк"

Нині, коли він нарешті довів свою теорію, ван дер Берґ знову став відданим науці та цілеспрямованим науковцем, що прагне завершити свій експеримент, ні на що більше не відволікаючись. Разом із Флойдом — дістати самому з тісної кабіни «Білла Ц.» деяке громіздке обладнання виявилося нелегко — вони спершу спеціальним переносним електричним дрилем висвердлили метрової довжини керн та обережно віднесли його назад до човника.

У Флойда були свої плани, але він погодився, що спершу треба розібратися зі складнішими завданнями. І тільки аж коли вони розклали сейсмографічне обладнання та встановили панорамну телевізійну камеру на низькому важкому штативі, ван дер Берґ милостиво зволив нарешті зійти до того, щоб зібрати частину незліченних багатств, які валялися повсюди навколо.

— У крайньому разі, — сказав він, ретельно добираючи менш смертоносні уламки, — з них вийдуть непогані сувеніри.

— Якщо нас, щоб заволодіти ними, не вб’ють друзі Роузі.

Ван дер Берґ уважно подивився на свого супутника; цікаво, подумав він, що насправді знає Кріс?.. І про що, як усі інші, тільки здогадується?

— Тепер, коли таємницю розкрито, вони не стануть нічого робити. Десь за годину всі комп’ютери фондової біржі просто збожеволіють.

— Ну, ти й шельма! — сказав Флойд із захопленням, а не злістю. — Тож он про що йшлося у твоєму посланні.

— Не існує закону, який би стверджував, що науковець не має права підзаробити трохи на стороні, але я залишаю розбиратись із цими брудними справами своїм друзям на Землі. Мене ж, чесно кажучи, набагато більше цікавить робота, яку ми тут виконуємо… Подай, будь ласка, той гайковий ключ…

Тричі, перш ніж вони закінчили облаштовувати Станцію Зевс, їх мало не збивали з ніг космічні землетруси. Спершу вони відчувалися як вібрація під ногами, потім усе починало тремтіти, а згодом чувся жахливий, протяжний, наче стогін, звук, який, здавалося, долинав з усіх боків. Той звук ніби народжувало саме повітря, що видавалося Флойдові найдивнішим з усього. Він не міг ніяк звикнути до того, що навколо них достатньо атмосфери, щоб можна було спілкуватися на коротких відстанях без радіо.

Ван дер Берґ усе запевняв, що ці космічні землетруси наразі доволі безпечні, але Флойд навчився ніколи не довіряти експертам занадто. Правда, геолог довів уже, що мав рацію; тож, коли Кріс дивився на «Білла Ц.», що гойдався на своїх амортизаторах, наче корабель, який потрапив у шторм, він сподівався, що удача Вана затримається з ними принаймні ще на кілька хвилин.

— Здається, готово, — сказав нарешті науковець, на превелику втіху для Флойда. — Ганімед отримує чіткі дані на всіх каналах. Акумуляторів, які сонячна панель постійно підзаряджатиме, вистачить на роки.

— Якщо це обладнання простоїть тут хоча б із тиждень, я буду дуже здивований. А зараз я готовий поклястися, що з моменту нашої посадки гора зрушилася — треба забиратися звідси, перш ніж вона впаде нам на голови.

— Мене більше хвилює, — засміявся ван дер Берґ, — що, коли ти запускатимеш двигун, ударна хвиля від нього повалить усе, що ми тут намостили.

— Жодного ризику, бо ми на достатній відстані, а до того ще й вивантажили стільки всякого мотлоху, що нам для піднімання вистачить і половини тяги. Якщо тільки ти не захочеш прихопити на борт іще кілька мільярдів. Або трильйонів.

— Не будемо жадібними. Та я навіть і не здогадуюсь, скільки воно коштуватиме, коли ми доправимо це на Землю. Напевне, більшу частину заберуть собі всякі музеї. А як воно буде потім — хтозна.

Пальці Флойда залітали над панеллю керування — почався обмін повідомленнями з «Ґалексі».

— Перший етап експедиції завершено. «Білл Ц.» готовий до зльоту. План польоту — як домовлено.

Вони не здивувалися, коли відповів сам капітан Лаплас:

— А ви впевнені, що хочете продовжити? Пам’ятайте, остаточне рішення за вами. Я підтримаю вас, хоч би яким воно було.

— Так, сер! І ми обидва дуже вам вдячні. Ми розуміємо почуття екіпажу. А внесок у науку може виявитися справді гігантським — і нас обох це проймає просто до кісток.

— Хвилинку, ми все ще чекаємо вашого звіту про гору Зевс!

Флойд подивився на ван дер Берґа, а той знизав плечима та взяв мікрофон.

— Якщо розповімо вам, капітане, усе зараз, ви подумаєте, що ми божевільні… або вішаємо вам локшину. Зачекайте, будь ласка, годину-дві, поки ми повернемося… з доказами.

— Гм. Гадаю, наказувати вам щось у цей момент марно, так? Усе одно — удачі. І від хазяїна також: він вважає, що політ до «Цяня» — чудова ідея.

— Я знав, що сер Лоренс схвалить, — зауважив Флойд своєму супутникові. — У всякому разі… якщо він усе одно вже остаточно списав «Ґалексі», то списати до купи ще й «Білл Ц.» — не така вже й велика втрата, правда ж?

Ван дер Берґ міг зрозуміти його думку, але не міг прийняти її цілком. Він же не просто здобув собі щойно блискучу репутацію в наукових колах — він ще й сподівався покористуватися нею хоча б деякий час, а тому загибель десь на околицях Сонячної системи в його плани найближчим часом не входила.

— О… до речі, — сказав Флойд. — Хто така Люсі — хтось конкретний?

— Ні, скільки я знаю. Ми наткнулися на це ім’я в пошуковику в комп’ютерній мережі та вирішили, що воно може стати гарним кодовим словом — усі припускатимуть, що йдеться про Люцифера, що, по суті, напівправда, і тим самим уведе в оману та зіб’є зі сліду…

Я ніколи не чув про них раніше, але сто років тому то був популярний музичний гурт із дуже дивною назвою — «Бітлз», в оригіналі, англійською, по літерах B-E-A-T-L-E-S, хоча третя літера мала бути Е, а не А; і не питай мене чому. І вони написали були одну пісню з не менш дивною назвою: «Люсі в небі з діамантами». Фантастика, правда? Наче вони знали…

Згідно з даними радіолокатора з Ганімеда, місце кораблетрощі «Цяня» лежало за триста кілометрів на захід від гори Зевс, у напрямку сутінкової зони та вічно холодної твердої поверхні далі за нею. І хоча ті простори й були вічно холодні, проте не вічно темні: половину часу їх доволі яскраво освітлювало далеке Сонце. Однак навіть наприкінці довгого сонячного європіанського дня температура тут на поверхні супутника все ще була значно нижча від точки замерзання води. А що рідка вода могла існувати лише на півкулі, яка завжди була повернута до Люцифера, то проміжний регіон