Читати книгу - "Русалонька із 7-В плюс дуже морська історія"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Знаєш якусь ідеальну люди’? — загорілась Ві-ку-куся, але вчасно повернулася в образ пересиченої дами. — Гм, цікаво б побачити?
— Ну, побачити — це навряд… Вона звідси виїхала на Полтавщину чи куди… — Леська солодко потягнулась.
— Росава Підлісняк? — у два голоси здогадались Віта й Софійка. Надто-бо добре пам’ятали русалоньку з Білокрилівського лісу!.. Та за мить згадали про імідж. Умовкли.
Віта поправила кучері від Зверева, Леся закопилила губки а-ля Світлана Лобода, Софійка картинно виклала ногу на ногу.
— Ой, і добре, що ви не влізли! А то, боронь Боже, перевернулися б! — залунало знов од гурту байдарочників-любителів. То емігеєць заспокоював засмучену Олену Гаврилівну.
— Не журіться, як то кажуть, хорошої людини й мас бути багато! — підтримав його товариш.
— Я ж колись була такою, як… Як он ті дівчатка! — з відчаєм кивнула на трьох подружок. — Це від нервів усе! Я ж уся на нервах, особливо після того, як мені подарували… До речі, — очі її засвітились надією, — нікому з вас не потрібен тушканчик?
Софійка, на мить забувши про свою світськість, тяжко зітхнула, адже сподівання мати тушканчика її батьки убили ще в зародку.
— Змія-а-а! — заверещала раптом Радзивілка і, фонтануючи бризками та мало не загубивши окулярів, вискочила з джакузі.
По камінню, майже під Вітиною рукою, проповзла чорна стрічка! Он вона, он: уже пливе на той берег! Ще й озирається! Це ж треба, і течія не зносить!
— То не змія, то вуж! — придивився емігеєць. — Хіба не бачите: жовті вушка?
Жовті чи не жовті, але Софійка з Вітою теж поспішно вилізли зі свого басейну. Як мовиться, від гріха подалі!
Перетремтівши, узяли себе в руки й королівською ходою рушили до табору. До того ж, як це не нудно, але сьогодні їхня черга помагати на кухні.
— Ах, та кухня! Просто-таки принижує, морально вбиває, заважає моєму особистісному розвитку! — вдавано бідкалась Леся.
— Вона погано впливає на манікюри! — роблено схлипнула Віта, розгорнувши свої напрацьовані в Леськовичах пальчики.
— І на фігури! — римою додала Софійка, поплескавши себе по поки що дуже тоненькій талії. Невже така була і в Олени Гаврилівни?.
— Як наша баба ка’: це топило і варило — воно мене заморило, — Вікука несподівано повертає левиць на цю грішну землю.
Ого, а що за юрба цікавих? Папараці з жовтої преси? Просто не день, а колонка зі скандальної світської хроніки.
Коли підійшли ближче, вражено завмерли. Виявляється, всі дивувались несподіваному улову котрогось із пишнопільських школярів-рибалок, що передбачливо прихопили з дому рибальську гратку. Щука, в якої з пащі стримить хвіст іншої такої самої щуки!
— Ти гля’, що ро-о-о! — ворухнула придуманими манікюрами Віта.
— Оце зчепились! — хитали головами рибалки, витягаючи з пащі наполовину переварену жертву. — Прикинь, величиною однакові!
— Вдавилась? І сам не гам, і комусь не дам!
— Оце найшла коса на камінь!
— Стінка на стінку!
Бр-р, видовище й справді не для слабких!
— Теж, мабуть, світські левиці! — прошепотіла Радзивілка, загадково підморгуючи Віті й Софії. Окуляри на ній уже сиділи, як завжди.
«Це наче ми з Росавою, — подумки підсумувала Софійка, викидаючи травинку. — Воювали, як ці нерозумні щуки!»
Ві-ку-куся ж нічого не сказала. Тільки мовчки змахнула з носа липового листочка.
46. На мамаяЦе в них такий стиль поведінки? Прояви загадкової хлопчачої душі? Чи таки ж знущаються? То загравання, то — цілковите непомічання!
Це вона про них обох, безсовісних. Той упертий віслюк Фадійчук принципово не телефонує! Мама казала, що їм із татом похвалився, ніби тепер навчився знаходити зону, залазячи на бабину грушу, двічі питав про Софійку. Почувши, що все добре, чемно прощався. А до неї, отже, тепер можна й не дзвонити? Ні, ну не вона ж перша має зробити крок, урешті-решт! Тобто, вона й робила, раз подзвонила, але почула те саме «поза зоною»: Сашко, видно, був не на груші. Не хоче — не треба!
А той шварценегер Туз поводиться, наче її нема, наче й не з нею, Софійкою, сьогодні плив на катамарані, мовби не вона мало не втопила йому весла, мов не її, врешті-решт, виносив із води на власних руках?! Тобто під власною рукою.
Це дівчата випросили невеличку й тиху (заповідник як-не-як!) вечірню дискотеку. Лунає музика, народ витанцьовує, Завадчучка з Аською фестивалять-ковбасяться з кимось із ашників у перших рядах, Альбабарін та Іваненко вже розібрали до танцю щасливих Віту й Лесю, а цей вічний однолюб (від Ірчиного «любить одного себе») Андрій сидить на камені з друзями й ані півпогляду в її бік!
Ні, вона так не може! Хоч і темно, піде пройдеться до берега, охолоне!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Русалонька із 7-В плюс дуже морська історія», після закриття браузера.